post

Так, не вступила ваша дитина (ваша гордість, ваше Все) на омріяний вами (чи навіть нею) факультет. Не виправдала ваших батьківських сподівань, не підтвердила своїх дитячих очікувань…
І що тепер? Що? Любі батьки, що тепер?
Подивіться на свого сина чи доньку. Вони й так не можуть оговтатися.. Вони хочуть стати маленькими, маленькими, заховатися, розчинитися, зникнути. Що буде далі з їх характером, долею, організмом? Думали про це?
Не потрібно їх “додавлювати” своїми проекціями, нереалізованими Своїми мріями?
Дайте спершу раду собі, оговтайтеся самі.
І не має значення, що ви вже напевне похвалилися усім, який у ВАС Син чи Донька випускники, який крутий атестат мають, як круто написали ЗНО…
І тут таке….Такий сором, така ганьба, така безвихідь…
Де брати кошти на платне навчання, як сказати усім про цей сором, “хоч крізь землю”?…
Є такі думки?
Якщо є, то вже видихайте))))
Все сталося так, як і потрібно вашій дитині.
Не вам, вихованим тоталітарним комсомолом, не вашим батькам, які знають, що “пятилетку” потрібно “дожати” за три роки, не допитливим сусідам, не нав’язливим друзям, ні. Вашій дитині.
Все вже сталося. І це чудово. Не потрібно намагатися стукати у двері за якими вашій дитині не буде щастя.
Просто зробіть паузу. Просто подивіться дитині у вічі, загляньте в своє серце.
Ваш син чи донька ніяк не змінилися після цієї “ганьби”.
Вони так само мають ваші гени, ваші очі і посмішку… Вони так само люблять вас і вірять у вашу підтримку (може десь глибоко в душі))).
Так, це ВАШІ діти, але вони вже дорослі, тому долю мають власну (не ВАШУ). І саме зараз ви маєте шанс дозволити їм стати дорослими, обрати СВІЙ шлях.
Саме зараз ви маєте шанс залишитися для своїх дітей добрим другом, який вірить в те, що вони впораються, що у них все буде добре, що буде саме так, як їм треба.
Знаю, що буде нелегко…)))
Яка ж тепер ваша роль?
Думаю, роль батьківська. Не рятівника, не “Бетмена”, а Батьківська.
Скажіть своїй дитині щось на кшталт: “МИ все одно тебе любимо і будемо любити завжди. Ми віримо, що в тебе все буде добре і ти впораєшся сам. Якщо тобі потрібна буде наша допомога, знай, що ми готові. Але спершу скажи, яка допомога, чому саме така, коли саме і в якому обсязі. Ми віримо, що ти самостійно знайдеш СВІЙ шлях. А ми, твої батьки (бабусі та дідусі також входять у перелік))) завжди підтримаємо твій вибір”.
Все.
Думаю цього буде достатньо. А ви як гадаєте? Думаю, що, якщо ви не зробите цього зараз, доведеться казати це своїй нереалізованій дитині, коли їй буде років сорок.
Знаю, що буде важко.
Знаю, що чесатимуться руки подзвонити, домовитися, допомогти… Так, ми батьки точно маємо право це робити (така наша національна культура) але лише тоді, коли наша дитина про те попросила, аргументуючи своє прохання.
Живіть своїм життям, любі батьки, займіться собою. Лише приклад успішних значимих дорослих допоможе дітям стати успішними. Ви ж значимий дорослий для своєї дитини 😉
Тримайтеся, батьками бути нелегко, але ж цікаво. Чим дорослішими стають наші діти, тим “тверезішими” батьками маємо ставати ми з вами 😉 Щастя вам і вашим дітям. Щиро ваша, Майя Лукова-Сичова

Залишити відповідь