post

Роздуми проти ночі про сім’ю, про батьків, про виховання, про любов

Наші діти народилися,
щоб бути слухняними,чи щасливими?

Про сім’ю, про батьків, про виховання, про любов…

Куріння і алкоголь вбиває? Трудоголізм вбиває? Зради вбивають? Секта вбиває? Чому не пишуть на свідоцтві про народження: «Батьки, обережно, виховання вбиває!»?.. Чому наша освіта, наше суспільство не навчають бути батьками?

Чому наші діти мають заробляти любов чистими штанцями, оцінками, досягненнями, які їх не радують, терпінням у деструктивних шлюбах? Чому діти стають лікарями, щоб бути комусь потрібними, вчителями, щоб бути для когось важливими, рятівниками, щоб заробити визнання…, а не тому, що це приносить їм задоволення, а потім вигорають і ненавидять свою роботу і себе у ній? Лише для того, щоб стати втіленням наших з вами, батьки, мрій? Для того, щоб ми могли ними вихвалятися, перед такими ж недореалізованими дорослими? Чому ми не вміємо просто любити своїх дітей. Безоціночно, без порівнянь, без зверхності, без своїх мрій і проекцій?

Мені болить виховання.

Спочатку працювала з дітьми і батьками в освіті. Боліло мені виховання.
Потім працювала з дуууже солідними людьми, які несуть відповідальність за державу. Боліло мені виховання.
Тепер працюю з людьми, які взяли відповідальність за своє життя, які хочуть розібратися у собі, у своїй душі. Тепер і мені, і їм болить виховання.

Виховання у позитивній психотерапії віддзеркалює «базовий конфлікт» і дітей, і батьків усіх поколінь. В основі цього конфлікту базові емоційні установки, моделі для наслідування, розвиток здібності «Любити». Увага! «Любити», а не «Знати».
Сім’я, виховання – це перш за все про «Любити», а вже потім про «Знати».
Сім’я – про Любити, у чотирьох напрямах «Я», «Ти», «Ми», «Пра-Ми». Про те, як людину в дитинстві сприймали значимі люди, про те, як вони (значимі люди) сприймали і сприймають один одного, інших людей і Всесвіт. Про це – сім’я. Про розвиток душі, а вже потім про особистість, “радянську людину” чи громадянина демократичного суспільства.

Розвинути здібності «Знати», розвинути інтелектуальну частину людини, її здатність пізнавати світ науковими методами допоможе освіта. А навчити духовності, виплекати емоційну складову особистості, здатність встановлювати близькі стосунки, дарувати і приймати любов – більше ніхто і ніколи, лише сім’я.
Виховання – основа сім’ї. Її стовпи, її каркас, її база, її альфа і омега. Без виховання батьків, не буде виховання дітей. Але ж батьки – це колишні діти.

Що первинне? Виховання батьків чи дітей? Як вийти з цього пекельного кола спотвореного виховання, фрагментованого інституту сучасної української сім’ї? Сучасні діти чи сучасні батьки мають розірвати це коло?

Забагато запитань…

Я б розпочала з дітей. Якби була Міністром освіти))), то обов’язково запровадила б нормативний предмет про сім’ю, починаючи з дошкільного виховання. Маю досвід роботи і в дитячому садочку, і в школі, і в ПТУ, і на керівних посадах у владі (від району до міністерства). Знаю про що пишу, без прихованої скромності). Наразі, на жаль, в Україні не маємо ні програми відповідної, ні фахівців.

Так, “експериментальні” реформи у гуманітарній сфері йдуть одна за одною, захлинаючись в ідеалістичних ідеях та спотикаючись об консерватизм “радянського” керівника, вчителя, лікаря, психолога). Ми з вами ніби самі в себе піддослідні кролики)) Але без експерименту, без дослідження феноменів, без систематизації і коригування отриманих раніше результатів, важко досягти об’єктивності емпіричних даних про стан освіти і рівень задоволення сучасних освітніх потреб. Важко стерти зі свідомого і підсвідомого українців нарцистичний страх довіри, маніакальне бажання справедливості та мазохістичне почуття постійної провини, які так майстерно плекалося совєцькою пропагандою. Це все у нас ще попереду, довго))). Держава молода. Дамо їй шанс…

Що зараз? Як у такій ситуації зберегти, підтримати, виплекати інститут сучасної української сім’ї? Українського виховання? Жодним чином не маю на увазі етнічного виховання. Ні. Українського модерного транскультурного виховання, яке базуватиметься на кращих національних традиціях.
Чи можемо кожен щось зробити? Кожен на своїй позиції в суспільстві?

Наприклад, мені наразі на цій ниві випала честь працювати як матері і як психотерапевту.
Як мати, намагаюся бути щирою до почуттів моєї дорослої доньки і одночасно чемною до її віку.
Як психотерапевт, бачу нагальну необхідність просвіти для батьків. Вони, сучасні молоді батьки, у більшості своїй, мають бажання розвиватися і вчитися батьківству, розуміючи, що батьківство – це процес, а не результат. Але вони зазвичай хочуть, щоб це було швидко. Хочуть «чарівної таблетки»). Не бажають враховувати, що їх (сучасних молодих батьків) виховували «розгублені останні комсомольці», тих комсомольців «емоційно залежні діти розвинутого соціалізму», тих дітей «справедливі діти війни», тих дітей застрашені і замордовані голодом та репресіями напівгромадяни напівдержави… Далі навіть страшно продовжувати. Розуміють, знають, але враховувати не хочуть. Дамо їм час. У них вийде…

А мені що робити? Куди бігти? Або не бігти?.. Може залишити все як є, дозволивши цьому процесу еволюціонувати? Дозволити боротьбу за виживання і природний добір? Та ні… Не дозволяє мені такої легковажності моя строката фахова батьківська частка. Що можу, те зроблю. Без фанатизму але з розумінням місії.

Перше. Дам спокій своїй донечці. «Виховувати треба, поки дитина поперек ліжка лежить» – каже українська мудрість. Після двадцяти вже якось…некомільфо.

Друге. Постараюся не лізти у її нуклеарну сім’ю, коли вона в неї з’явиться. Знаю, що це буде не зовсім легко. Згадую анекдот. Каже теща до зятя: «Сину, як я помру, ви мене спаліть і по двору розвійте», а той: «Ні мамо, нема дурних. Чуть вітер – і Ви в хаті». Так, мені буде важко, як тій тещі))) але ж «дав слово – тримай».

Третє. Як я від цього не втікала все життя, все ж буду поглиблювати свої знання у сфері виховання та управління. Мої предки, моя вчительсько-управлінська династія, сподіваюся, будуть мені енергетичною підтримкою. Гени, як то кажуть, «не проп’єш»))).

Четверте. Буду займатися просвітою для батьків, розвиваючи свою психотерапевтичну ідентичність, звичайно «не стрибаючи вище голови» і розуміючи, що кожна система має свої процеси, свої кордони і свої атрактори.

Ось такі роздуми проти ночі про сім’ю, про батьків, про виховання, про любов. Якось полилися самі))). Вдячна за можливість публічності цих думок. Дякую усім, хто дочитав)))

Щиро бажаю любові, вам і вашій родині, Майя))

 

post

Так, не вступила ваша дитина…

Так, не вступила ваша дитина (ваша гордість, ваше Все) на омріяний вами (чи навіть нею) факультет. Не виправдала ваших батьківських сподівань, не підтвердила своїх дитячих очікувань…
І що тепер? Що? Любі батьки, що тепер?
Подивіться на свого сина чи доньку. Вони й так не можуть оговтатися.. Вони хочуть стати маленькими, маленькими, заховатися, розчинитися, зникнути. Що буде далі з їх характером, долею, організмом? Думали про це?
Не потрібно їх “додавлювати” своїми проекціями, нереалізованими Своїми мріями?
Дайте спершу раду собі, оговтайтеся самі.
І не має значення, що ви вже напевне похвалилися усім, який у ВАС Син чи Донька випускники, який крутий атестат мають, як круто написали ЗНО…
І тут таке….Такий сором, така ганьба, така безвихідь…
Де брати кошти на платне навчання, як сказати усім про цей сором, “хоч крізь землю”?…
Є такі думки?
Якщо є, то вже видихайте))))
Все сталося так, як і потрібно вашій дитині.
Не вам, вихованим тоталітарним комсомолом, не вашим батькам, які знають, що “пятилетку” потрібно “дожати” за три роки, не допитливим сусідам, не нав’язливим друзям, ні. Вашій дитині.
Все вже сталося. І це чудово. Не потрібно намагатися стукати у двері за якими вашій дитині не буде щастя.
Просто зробіть паузу. Просто подивіться дитині у вічі, загляньте в своє серце.
Ваш син чи донька ніяк не змінилися після цієї “ганьби”.
Вони так само мають ваші гени, ваші очі і посмішку… Вони так само люблять вас і вірять у вашу підтримку (може десь глибоко в душі))).
Так, це ВАШІ діти, але вони вже дорослі, тому долю мають власну (не ВАШУ). І саме зараз ви маєте шанс дозволити їм стати дорослими, обрати СВІЙ шлях.
Саме зараз ви маєте шанс залишитися для своїх дітей добрим другом, який вірить в те, що вони впораються, що у них все буде добре, що буде саме так, як їм треба.
Знаю, що буде нелегко…)))
Яка ж тепер ваша роль?
Думаю, роль батьківська. Не рятівника, не “Бетмена”, а Батьківська.
Скажіть своїй дитині щось на кшталт: “МИ все одно тебе любимо і будемо любити завжди. Ми віримо, що в тебе все буде добре і ти впораєшся сам. Якщо тобі потрібна буде наша допомога, знай, що ми готові. Але спершу скажи, яка допомога, чому саме така, коли саме і в якому обсязі. Ми віримо, що ти самостійно знайдеш СВІЙ шлях. А ми, твої батьки (бабусі та дідусі також входять у перелік))) завжди підтримаємо твій вибір”.
Все.
Думаю цього буде достатньо. А ви як гадаєте? Думаю, що, якщо ви не зробите цього зараз, доведеться казати це своїй нереалізованій дитині, коли їй буде років сорок.
Знаю, що буде важко.
Знаю, що чесатимуться руки подзвонити, домовитися, допомогти… Так, ми батьки точно маємо право це робити (така наша національна культура) але лише тоді, коли наша дитина про те попросила, аргументуючи своє прохання.
Живіть своїм життям, любі батьки, займіться собою. Лише приклад успішних значимих дорослих допоможе дітям стати успішними. Ви ж значимий дорослий для своєї дитини 😉
Тримайтеся, батьками бути нелегко, але ж цікаво. Чим дорослішими стають наші діти, тим “тверезішими” батьками маємо ставати ми з вами 😉 Щастя вам і вашим дітям. Щиро ваша, Майя Лукова-Сичова

post

Річард Гербер. Вібраційна медицина (ключові моменти)

І.

1.Більшість ортодоксальних підходів до лікування, включаючи ліки та хірургію, базуються на ньютонівської теорії, яка зображала людське тіло як всього лише складний механізм.

  1. Відповідно до ейнштейнівською моделі вібраційна медицина розглядає людська істота як багатовимірний організм, що складається з фізичних/клітинних систем, які знаходяться в динамічній взаємодії з енергетичними полями, які виконують складні регулюючі функції. Вібраційна методика лікування хвороб полягає в управлінні тонкоенергетичними полями за допомогою енергії, що спрямовується на тіло пацієнта.В цьому її корінна відмінність від медикаментозного і хірургічного методів, які впливають безпосередньо на клітини і органи фізичного тіла.
  2. Відповідно до голографічного принципу будь-яка частина містить інформацію про ціле.Наприклад, кожна клітина тіла містить батьківську ДНК – “бібліотеку” інформації про створення всього організму.
  3. Ефірне тіло – це голографічне енергетичне поле або візерунок, який несе інформацію про зростання, розвиток і методи “ремонту” фізичного тіла.Гени всередині ДНК керують молекулярними механізмами, що визначають розвиток окремих клітин, а ефірне тіло – просторовим розгортанням генетичних процесів.
  4. На квантовому рівні внутрішньоатомних частинок всі речовини являють собою як би застигле енергетичне поле (застиглий світ). З’єднання частинок речовини (молекули) в дійсності – це спеціалізовані енергетичні поля.
  5. Подібно світлу, речовина також має частотні характеристики.Чим вище частота речовини, тим воно менш щільне або більш тонке. Ефірне тіло складається з речовини більш високої частоти, ніж фізична матерія, і тому називається тонкою речовиною.
  6. Сам Всесвіт може бути представлений як величезний зразок інтерференції енергії з характеристиками голограми.Розшифрувавши його маленький шматочок, можна отримати інформацію про весь Всесвіт.У цьому може допомогти вибіркове фокусування свідомості за допомогою психічного налаштування.
  7. Рух життєвої сили в фізіологічних (клітинних) системах управляється тонкоенергетичними матрицями всередині ефірного тіла, а також надходженнями тонких енергій в енергетичну систему людини.За допомогою різних вібраційних модальностей, таких як гомеопатія, квіткові есенції і кристали, можна впливати на тонкі тіла людини, щоб поліпшити стан здоров’я і вилікувати хворобу.

ІІ.

  1. При фармакодинамічному підході використовуються певні дози ліків, щоб вплинути на фізичні / клітинні системи тіла.Ця модель лікування заснована на ньютонівській теорії механістичних взаємодій на молекулярному рівні, як типізована, що залежить від дози зв’язок між ліками і рецептором на клітинній мембрані.
  2. У гомеопатичних препаратах містяться малі дози вихідної активної речовини, але тим не менше вони дозволяють стимулювати оздоровчі процеси в фізичному тілі людини за допомогою впливу на її тонкоенергетичні поля.

3.В гомеопатичних засобах “енергетичний підпис” лікарської субстанції спочатку переходить в розчинник – в воду, а потім – в нейтральну таблетку молочного цукру. Це – вібраційний підпис речовини, а не його молекулярні властивості, які використовуються в аллопатії.

  1. У гомеопатії чим нижче молекулярна концентрація лікувального розчину, тим вище його дієвість.Це прямо протилежно фармакодинамичній / лікарській моделі, в якій більшою силою володіють розчини ліків з більш високою концентрацією.
  2. Гомеопатія заснована на законі подібності, коли ліки вибираються по їх здатності відтворювати симптоми хвороби у здорової людини.Підбираючи засіб, “лікарська картина” якого відповідає симптоматичному комплексу хворого, вдається досягти вібраційної відповідності застосовуваного для лікування препарату стану організму пацієнта.
  3. У гомеопатії ліки вибираються відповідно до їх здатністю стимулювати відновлення енергетичного балансу фізичного тіла шляхом впливу на нього на тонкоенергетичних рівнях.Якщо частота цієї енергії у ліків ідентична частотній характеристиці хвороби пацієнта, виникнення резонансу дозволить біоенергетичній системі ефективно асимілювати необхідну енергію, позбутися токсинів і відновити здоров’я.

ІІІ.

  1. Ортодоксальна медицина почала поступово вивчати способи застосування хвильових енергій для лікування хвороб: радіоактивного опромінення для боротьби з раком, електрики для знеболювання і зменшення набряків тканин, електромагнітних полів для прискорення процесу зрощення переломів і магнітних полів для полегшення болю і зняття запалення при артритах.
  2. Фізичне тіло має певні самозцілюючі електричні системи зворотного зв’язку, наприклад “струм пошкодження”, який прискорює процес відновлення і реорганізації пошкоджених клітин.Ймовірно, всередині клітин і між ними існують електронні системи напівпровідникового типу, які беруть участь в процесах їх зростання і репродукування.
  3. Розробляються нові пристрої формування зображення, наприклад КТ-сканер, ПЕТ-сканер і магнітно-резонансний будівник зображення (МРПІ), що відкривають лікарям нові можливості для вивчення структури і фізіології організму людини.
  4. Деякі кірліановскі фотографічні системи змогли багаторазово відтворити феномен, відомий як ефект фантомного листа, – можливо, кращий з прикладів фотографування ефірного тіла живого організму.
  5. Кірліановска система і система МРПІ здатні зробити видимими важливі клітинні і біоенергетичні явища, так як генерують частоти, що резонують з природними клітинними і енергетичними компонентами досліджуваних тел.

Можливо, незабаром буде створена технологія побудови зображення всього тіла, яка дасть можливість отримати картину ефірного тіла, подібну побудованим за допомогою КТ-сканера. Ці фрагменти поперечного розрізу комп’ютер скомпонував би потім в тривимірне зображення ефірного тіла. Основою для розробки нового пристрою може стати джерело енергії з частотою, що збуджує ефірне тіло і викликає ефект електромагнітного резонансу. Використання такого будівника дозволить виявити порушення структури ефірного тіла перш, ніж вони проявляться на клітинному рівні в формі серйозних захворювань фізичного тіла.

ІV.

  1. Матерія – фізична або тонка – володіє частотними характеристиками.Форми матерії з різними частотами можуть співіснувати, не заважаючи один одному, в одному об’ємі простору – точно так само, як хвилі, які випромінює радіо- і телестанціями.
  2. Фізичне і ефірне тіла володіють різними частотними характеристиками і співіснують в одному обсязі простору.
  3. Система меридіанів, що використовується в акупунктурі, являє собою мережу мікроскопічних каналів, по яких енергія з ефірного тіла переходить у фізичне, тобто за допомогою меридіанів відбувається взаємодія ефірного і фізичного тіл.
  4. За системою меридіанів поширюється тонка енергія (відома під назвою ци), яка живить нервову, кровоносну системи та інші органи тіла;ця енергія надходить в тіло через точки на шкірі, відомі як точки акупунктури.
  5. Порушення енергетичного балансув ефірному тілі і системі меридіанів передують фізичним проявам захворювання.
  6. Чакри являють собою особливі енергетичні центри тонких тіл, кожна з них пов’язана з певним нервовим вузлом і залозою внутрішньої секреції людини.Чакри трансформують енергію вищих видів (вимірювань, або частоти) в гормональні секрети, що роблять значний вплив на функціонування організму.
  7. Основні чакри – особливо, тім’яна, лобова, горлова – представляють собою тонкі органи сприйняття, завдяки яким можливі феномени, відповідно, інтуїції, ясновидіння і яснослухання.
  8. Чакри пов’язані між собою і з певними частинами тіла енергетичними каналами, відомими під назвою наді, утворюючи разом з ними систему чакр / наді.
  9. Наступне тіло тонкого рівня – астральне.Частота його коливань вище, ніж у ефірного тіла, і воно також накладено на каркас, утворений фізичним і ефірним тілами.Астральне тіло в енергетичному відношенні пов’язане з емоційною сферою людини.
  10. Дисфункція астрального тіла, що виникла через емоційну неврівноваженість, може негативно вплинути на проходження енергетичних потоків через чакри, що з часом призведе до розбалансування діяльності залоз внутрішньої секреції і призведе до фізичного захворювання.
  11. Свідомість може перейти в астральне тіло і залишити свій фізичний / ефірний носій.Коли це відбувається з природних причин, то називається астральною проекцією або позатілесним сприйняттям, якщо в результаті отриманої травми, то таку астральну проекцію називають сприйняттям в стані, близькому до смерті.
  12. Рівняння Ейнштейна дозволяє передбачити відкриття енергій, що поширюються зі швидкостями, що перевищують швидкість світла. Д-р Вільям Тіллер називає таку енергію магнітоелектричною (МЕ). МЕ-енергія є аналогом ефірної, а можливо і астральної енергії;володіє унікальними магнітними властивостями і негативної ентропією. Її неможливо зафіксувати за допомогою звичайних приладів для вимірювання напруженості електромагнітного поля.
  13. Експерименти, проведені за участю цілителів, показали, що ці люди мають енергетичні поля, властивості яких подібні з передбаченими характеристиками МЕ енергії – вони теж магнітні і негативно ентропійні по природі.
  14. Існують ще більш високочастотні носії – ментальне і каузальне (причинне) тіла, які також забезпечують енергією фізичне тіло.
  15. Реінкарнація є модель, відповідно до якої свідомість безперервно проектується на фізичне тіло з метою набуття досвіду, знання і духовної зрілості.
  16. Досвід і знання, набуті протягом усіх минулих життів, зберігаються на рівні каузального тіла, яке називають іноді “Вищим Я”.
  17. Реінкарнація є однією з декількох моделей, що дозволяють пояснити, чому хвороби, а також фізичні, емоційні та соціально-економічні потрясіння можуть розглядатися в якості навчального досвіду для подальшого духовного зростання.
  18. З точки зору тонких енергетичних полів свідомість являє собою форму енергії, яка постійно прагне до більш високих рівнів складності.

 V.

  1. Китайська медицина розглядає людину як мікрокосм в рамках універсального макрокосму.Таким чином, знання принципів, що визначають переміщення потоків енергії у Всесвіті, може бути використано і для вивчення енергетичних систем людини.

2.Китайці розглядають стан Всесвіту як зміннну динамічну рівновагу полярних природних начал, які вони назвали інь і янь. Правильний баланс сил інь до янь в мікрокосмі людського тіла – надзвичайно важлива умова для досягнення і підтримки здоров’я.

  1. Точки акупунктури є входи, через які надходить енергія оточуючих енергетичних полів, включаючи і тонкі поля ефірних фізичних тіл. Точки акупунктури можуть бути локалізовані на шкірі за допомогою приладів, так які характеризуються невеликим електричним опором, а значить і високу провідність.
  2. Ци –живить життєва енергія. Вона абсорбується з навколишнього середовища в акупунктурні точки за допомогою системи меридіанів, яка складається з 12 основних пар меридіанів, що поставляють енергію в органи тіла.
  3. Відповідно до китайської філософії, для потоку енергіїци,що проходить через 12 парних меридіанів, характерні цілком певні цикли, що відображають природні принципи. Це – Цикли Породження і Подолання, що представляють собою схеми послідовного руху енергії ци по меридіанах, а значить і по органах тіла – як в здоровому, так і у хворому стані.
  4. Потік енергії ци має певну біоритмічну структуру: в кожному окремому меридіані він завжди досягає максимуму в певний час доби. Знання цих ритмів може допомогти лікарю визначити оптимальний час для акупунктурного впливу на кожен меридіан. Крім того, цей прив’язаний до часу потік життєвих енергій може бути складовою частиною фізіологічних процесів, що залежать від часу доби.
  5. Система меридіанів постачає енергієюцив органи через меридіанні пари лівої і правої половини тіла. Коли орган хворий або патологія тільки намічається, характеристики парних меридіанів, асоційованих з ним, демонструють електричний дисбаланс між двома половинами тіла.
  6. Подібні дисбаланси, пов’язані з хворобами основних органів, можуть бути ідентифіковані завдяки використанню таких діагностичних систем, як пристрій AMI.Це – комп’ютеризований апаратний комплекс, що вимірює електричні параметри кінцевих акупунктурних точок на кожному з основних парних меридіанів і порівнює отримані значення.
  7. При Електрографічному скануванні тіла акупунктурні точки яскраво світяться в тому випадку, коли пов’язані з ними меридіани втрачають збалансованість, що дозволило розробити альтернативний метод діагностики захворювань.
  8. Стимуляція акупунктурних точок призводить до змін в нервовій системі (виділення ендорфіну і зняття болів), так як меридіани опосередковано впливають на нервові канали тіла.Такий вплив, ймовірно, реалізується в формі змін характеристик енергетичного поля в безпосередній близькості від нервів, а також в гліальних клітинах, розташованих близько нервових волокон.

11.Система акупунктурних меридіанів може бути використана як для діагностики, так і для цілительства. Енергетичні зміни в меридіанній системі можуть послужити ознакою наявності того чи іншого захворювання. Для лікування хвороб енергія може бути підведена до меридіанної системи безліччю способів: шляхом стимуляції акупунктурних точок тиском пальців, голками, електричними струмами, звуковими хвилями і лазерним променем.

VІ.

  1. Система акупунктурних меридіанів внаслідок її енергетичної зв’язку з фізичними та ефірними тілами розглядається в якості посередника між фізичним і ефірним рівнями.

2.Електроакупунктурні діагностичні системи, такі як прилади Фолля або Мотояма, виявляють фізіологічні та енергетичні дисбаланси тіла, вимірюючи величину зміни електричних параметрів в системі меридіанів. Так як система меридіанів є частиною системи, що зв’язує фізичне тіло з ефірним, енергетичні дисбаланси в акупунктурних точках відображають наявність розлади – як на ефірному, так і на фізичному (клітинному) рівнях.

  1. Прилад AMI одночасно визначає стан всіх основних меридіанів.Прилад Фолля застосовується для вивчення електричних характеристик окремих акупунктурних точок.
  2. Виявлені за допомогою приладу Фолля відхилення від норми електричних параметрів розташованих уздовж системи меридіанів акупунктурних точок можуть відображати фізіологічні розлади різних внутрішніх систем і органів, енергетичне функціонування яких забезпечується відповідним меридіаном.
  3. Прилад Фолля може також використовуватися для діагностування конкретних причин захворювань і для підбору лікарських препаратів.Енергетичний механізм, службовець основою системи Фолля, пов’язаний з феноменом, відомим як вібраційний резонанс.Коли речовина, що викликає хворобу, або відповідний вібраційний лікарський препарат підключається до приладу Фолля, що виникає резонанс (між лікарським препаратом і пацієнтом) призводить до зміни електричних параметрів акупунктурной точки, що можна побачити на шкалі приладу електровимірювання.

6.Використання таких діагностичних систем, як прилад Фолля, для виявлення та лікування вібраційних розладів, дозволяє глибоко проникнути в шари енергетичної структури пацієнта які раніше сформувалися. Послідовне нашарування дисбалансів, що виникли протягом життя хворого в результаті впливу численних фізіологічних і енергетичних факторів і опинилися включеними в різні шари цієї структури, називається “ефектом цибулини”.

  1. Харчові алергії найчастіше викликаються фенольними хімічними речовинами, присутніми в більшості продуктів харчування.Механізми, що запускають ці реакції, включають в себе цілий спектр імунологічних впливів, а також, можливо, і деякі тонкоенергетичні реакції. Чутливість до харчових продуктів служить причиною великої кількості захворювань, які слабо піддаються діагностиці традиційними засобами.
  2. Прилад Фолля може використовуватися для прискорення процесу діагностування різних видів харчової алергії, а також для визначення гомеопатичних доз алергенних субстанцій, здатних нейтралізувати алергічні симптоми.
  3. Радіонні пристрої для отримання енергетичної інформації не потребують безпосередньго контакту з меридіанною системою пацієнта.Замість цього в якості зразка енергетичної структури пацієнта використовується біологічний препарат з його тканин або фотографія.Подібний препарат називається “вібраційним свідком” або просто “свідком” і служить енергетичною точкою фокусування надсвідомості лікаря-оператора радіонного пристрою – для настройки на пацієнта.
  4. У радіонних пристроях позитивний зворотний зв’язок для отримання інформації про стан пацієнта встановлюється за допомогою явища резонансу.Резонанс відбувається в автономній (несвідомій) нервовій системі лікаря і проявляється в збільшеної активності симпатичної нервової системи, що викликає “прилипання” пальця до гумової поверхні мембрани радіонного пристрою.
  5. Радіоннні системи являють собою пристрої, що дозволяють використовувати чутливість вищих енергетичних систем сприйняття лікаря, особливо систем чакр і наді.Таким чином, ефективність застосування пристроїв повністю залежить від психо-духовного розвитку людей, які їх використовують.

12.Радіонні пристрої мають нумеровані шкали, що дозволяють лікарю налаштуватися на частоту, відповідну хворобі пацієнта. Після виявлення такої частоти можна передати пацієнтові тонку енергію з необхідними частотними характеристиками через енергетичне посередництво вібраційних “свідків”.

  1. Радіонні пристрої і маятники є системами, що дозволяють лікарю, котрий володіє відповідними здібностями, посилювати і виводити на свідомий рівень екстрасенсорні дані, звичайно одержувані на несвідомому рівні.
  2. Так як оператори приладу Фолля часто несвідомо варіюють рівень тиску, який вони чинять на тіло пацієнта щупами, цілком можливо, що і прилад Фолля функціонує в якості свого роду радіонної системи.
post

Мама – “тоже человек”

Питання матерів і доньок не втрачає актуальності у психологічній практиці. Та й не лише у психологічній. Відколи моя донька сказала: “Я сама!”, відчуваю себе менеджером середньої ланки. При чому, нижня ланка – демократично-незалежна, а верхня – консервативно-совєцька. Так, весело але непросто бути і донькою, і мамою одночасно, особливо, коли твоя мама дитя 40-х, а донька – дитя 90-х. Впевнена, що я така не одна, тож, вирішила поділитися з вами думками.

Як навчитися жити, розуміючи один одного, таким трьом різним поколінням, трьом різним світам? Як знайти баланс?.. Як знівелювати різницю у таких різних поглядах та установках? Де межа між минулим і майбутнім, між любов’ю та злиттям, між підтримкою та опікою, між брати і давати, любити і знати, прямотою і чемністю? Якщо «любити» – це чемно брати з любов’ю, тоді: «знати» – це давати чесно з прямотою, зі знаннями? Отже, мама, незалежно від свого віку, має не лише віддавати любов. Вона, насамперед, має навчитися чемно брати любов і прямо, щиро давати знання?

Віддавати для мами – природньо та легко (особливо для мами української). Вона усе чемно віддає дітям, підсвідомо (інколи й свідомо) очікуючи, що діти її доглянуть та «принесуть склянку води» на старість.  Але чому наші мами усіх поколінь віддають усю любов, усю яку мають. А мають вони її, скажемо відверто, не багато. Чому вони забувають просту істину, що ділитися можна лише тим, чим багатий. Як можна віддавати любов, якої не маєш, якої не отримала твоя прабабуся, бабуся, мама у складні воєнні та повоєнні періоди. Як можна віддавати любов, яку невтомно заробляла протягом життя, доводячи свою цінність для суспільства (намагаючись отримати лише «5», «будуючи комунізм», готуючи смаколики для величезної родини, забороняючи собі навіть хворіти). Де її взяти? Залишилася хіба що «любовь к родине» і прагнення невтомно опікуватися усіма, заробляючи таким чином любов на старість…

Прошу, не вимагайте любові від своїх матерів, доньки усіх поколінь. Приймайте їх такими якими вони є. Спробуйте віднайти, відродити, викристалізувати любов у себе в душі.

Спробуйте стати дорослими. Так, це не просто. Значно легше зверхньо бурчати і по-дитячому ображатися на маму або бабусю. Це просто, для цього не потрібно навчатися – це інстинкт. Але ж ми з вами живі істоти вищого виду, а все живе природно має розвиватися й далі протягом життя. Матусі та доньки, давайте будемо розвиватися, будемо ставати кращими ніж були вчора, ставати добрішими, щирішими, відкритішими, в першу чергу до себе. Давайте розберемося в собі, зрозуміємо себе, давайте вчитися щиро дарувати і ввічливо приймати любов. А якщо ми, раптом, щось знаємо (або думаємо, що знаємо) більше ніж наша донька або наша мама, то маємо давати ці знання тоді, коли нас про це попросять. Давати щиро відкрито, без зверхності.

Пам’ятаєте вислів «щаслива мама – щасливі діти»? Пам’ятаєте свою маму щасливою і радісною у вашому дитинстві? Пам’ятаєте, як мало для цього потрібно? Пам’ятаєте, як вам тоді було все одно, що зараз стоїть на столі і чи випраний ваш одяг, і до якої ви школи підете навчатися завтра чи до якого вищого навчального закладу вступите, чи не вступите?.. Головне – мама Сміється! Мама – вас Бачить! Мама – вас Чує!

Мами, забудьте, що донька «Ваша», не кажіть: «вона в Мене», адже вона – «Своя власна», зі своїм власним досвідом, своїми проблемами  і своїми помилками, які вона сама має невміло зробити і з гідністю виправити. Чим раніше ви це зрозумієте, тим кращі у вас будуть стосунки. Просто якнайчастіше кажіть їй: “Донечко, будь-яке твоє рішення я підтримаю та молитимусь, щоб воно зробило тебе щасливою” і просто послухайте свою доньку, відклавши усі свої “багато справ”.

Доньки, забудьте, що ви мудріші за своїх матусь і бабусь, у них життєвого досвіду значно більше (порахуйте прожиті роки), а це вам не докторська дисертація. Навчіться казати своїм мамам (вголос, якщо зможете або у думках): “Матусю, я тебе люблю, що б там не було між нами. Я тебе любитиму, навіть якщо ти не готуватимеш мої улюблені страви, любитиму просто за те, що ти дала мені життя. Я лише хочу, щоб ти була в моєму житті якнайдовше. Посидь біля мене і мовчки мене послухай”.

У кожної з нас є мама. І навіть якщо вона вже не в цьому світі, вона нас чує і ми завжди можемо їй розповісти те, що у нас на душі, словами, листом, молитвою, піснею…

Одна, рідна для мене молода красуня якось сказала із захватом: «Для мене було відкриттям, що моя мама виявляється також людина!». Так, ваша мама людина, особистість, жінка і не важливо, скільки їй років. Пам’ятаймо про це. Давайте попіклуємося кожна про себе, а донька і мама уже дорослі дівчатка, вони чудово дадуть самі собі раду. Зроблять свої помилки і свої відкриття. Наприкінці згадався лозунг з відомого совєцького фільму: «Женщина – тоже человек».  Аналогічно, мама – «тоже человек».

Щиро бажаю любові і тихої радості.

Дякую Євгенії Гапчинській за її неповторну творчість.

 © Майя, maya.kiev.ua

post

Присвячую сьогоднішнім дівчаткам 40+

Ніщо так не прикрашає жінку, як чесність.
Так, це не завжди зручно, не завжди приємно. Це важко, тим хто звик приховувати свої почуття навіть від себе, тим, хто мав бути “пионер – всем пример”, тим, хто жив за такими девізами: “Если партия скажет: “Надо!” – комсомол ответит: “Есть!”. Більше того, батьки його жили так. Або думали, що живуть.

Важко знайти, відкопати, відрити будь-які, найменші, почуття в своїй зашкарублій душі під “совковим: “у нас все добре”. І це не те “вороже американське ОК”, це совєцьке: “всЕ Добре у Нас!”. Не доведи Господь “вороги за залізною завісою” взнають, що я умію сердитися, гніватися, казати “ні!”, думати про себе. А якщо взнають, що я вмію кохати, жаліти себе, вірити (в щось інше окрім “світлого комуністичного майбутнього”), плакати, сміятися щиро. Якщо взнають що я не “совєцька людина”, а жива душа, зі своєю місією в цьому світі. Якщо взнають, що я умію бути чесною!.. Якщо взнають, що я слабка… Страшно!

Спробуйте, дівчата, згадати себе трирічну. Щиру безпосередню красуню. Спробуйте згадати справжній щирий стан своєі душі. Спробуйте хоч раз сказати правду про те, що ви відчуваєте. Хоч раз скажіть: “никому не здрастє”, якщо Вам дійсно зараз Погано.
Звичайно скажіть так, щоб вас почули – без емоцій але з почуттями, з усім чарівним букетом почуттів, яким нагородила вас природа.
Скажіть з позиції “Я хороший і Ти хороший” але з гідністю дорослої, реалізованої, самодостатньої красуні-жінки. Тому що ви такою є, тому що ви в прекрасному віці, коли уже все вмієте і ще все можна , тому що ви навчилися нарешті говорити щиро про себе, тому що ви знаєте те, про що дехто навіть не здогодується.
Спробуйте. Скажіть правду. Буде непросто але вам це сподобається!
Бережіть себе. Ви ж красуні! Погляньте, як на вас оглядаються чоловіки!

post

Стрес – це ваш ресурс

Стрес (від англ. stress — напруга, тиск) — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.

Це загальновідома інформація. Але мало хто замислюється. Що стрес – це ресурс для нашого організму.

Це можливість організму адаптуватися до мінливих навколишніх умов. Інакше, нам довелося б жити у закритій колбі. Десь далеко в шафі під замком. Та й тоді – жодної гарантії вижити при найменшій дії стороннього подразника.

«Так, стрес – це добре. Але є різниця у силі стресу» – скаже хтось – «А якщо він множинний, часто повторюваний, конфліктогенний?!»

Та не турбуйтеся! І тоді ваш організм справляється! Всесвіт усе продумав.

Тоді організм вмикає захист. Це можуть бути як фізіологічні, так і психічні реакції та блоки. І знову перемога організму. Перемога самовідновлювальної системи.

Звичайно, щоб будь-яка система працювала, потрібно слідкувати за її станом.

Отже. Висновки:

  1. Стрес – це захисна реакція організму.
  2. Зі зростанням сили стресу – захисні реакції зростають.
  3. Дієвість захисних реакцій залежить від злагодженої роботи вашого організму як єдиної багатовимірної самовідновлювальної системи.
  4. Регулярна діагностика системи організму. гарантує своєчасне виявлення та ліквідацію порушень.

І найголовніше. Коли ви відчуваєте, що сила стресу «збиває налаштування» вашого організму – підніміть енергію з живота і грудей у голову. Тобто, простіше кажучи, подумайте, який є вихід, замість того, щоб «насолоджуватися стражданнями, образами і гнівом».

Необхідно зробити це фізично для початку. Варто лише опустити голову нижче живота. Можна сидячи опустити голову якнайнижче, чи стати на голову, чи в «позу собачки», тоді ще й заземлення відбудеться, якщо правильно виконати вправу. Тобто  робіть так, як дозволить фантазія, фізичний стан, відчуття.

І другий крок. Знайдіть в чотири рази більше хорошого ніж поганого в ситуації, що викликала такі сильні реакції організму, які не дозволяють вам легко і весело жити. Випишіть їх на папері, подивіться на них. Проаналізуйте чим корисна для вас ця ситуація і які двері вона відчиняє? А може то і є ваш шлях?!

Як тепер почуваєтеся?

Бажаю пам’ятати, що життя прекрасне!

© Майя Сичова, maya.kiev.ua

post

Хто я? Жінка?Чоловік?

Завдяки «ведичним психологам» сьогодні все частіше підіймається питання різниці між просто жінкою і Жінкою та між просто чоловіком і Чоловіком? Стало модним «розкривати богиню» та навчати «чоловічим практикам». Але чому ведична культура заполонила розум наших жінок? Чому ведична, а не слов’янська чи православна, чи будь-яка інша?
Як фахівець, що практикує у методі психотерапії, який має транскультурний аспект, я безмежно поважаю практики різних культур. Часто навіть їх використовую. Проте чи не забагато ми концентруємо увагу на чужому. Пам’ятаєте Шевченка: «…і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь…»?
Приємно, що нарешті, наситившись східними філософіями, наша молодь розкриває для себе свою культуру, більше прислухається до національних традицій та традиційної релігії.
Такий інтерес до східних релігій викликаний, напевне, ще й тим, що їх вдалося зберегти до нашого часу, та й пропагуються вони цікаво і доступно для молоді. Чого не скажеш ні про наші національні традиції, ні про традиційну православну релігію. Чому, наприклад наша молодь не знає, що у православній Молитві дівчини про заміжжя є такі слова: «О, всемилостивий Господи! … Охорони мене від гордості і самолюбства, розум, скромність і доброчесність нехай прикрашають мене»? Хіба розум, скромність і доброчесність – це не ті самі характеристики легкої «ведичної жінки», яка віддає енергію чоловікові по трьох енергетичних центрах аджна (розум, інтуїція), анахата (відданість, повага, любов), свадхістана (творчість, пристрасть)? Але ж хто про це розповість?.. Тому й «підсідають» наші жінки і дівчата на вміло подану ведичну культуру. Немає, звичайно, у цьому нічого поганого, якби ж можна було бути впевненим, що усі гуру, які трактують Веди, насправді вивчали їх…
Велике щастя знайти свого духівника, свого психолога, так само як і свого перукаря, лікаря, масажиста. Люди, які торкаються найдорожчого – нашого тіла і нашої душі, мають самі бути здорові і фізично, і емоційно, і духовно. Лише, якщо вони мають високі моральні якості, здорове тіло і стійку психіку, лише тоді вони зможуть поділитися з нами здоров’ям і любов’ю. Адже ділитися можна тим, чим ти багатий. Жіночності, наприклад, може навчати лише жіночна жінка. Гармонії – лише гармонійна людина…
Але для початку важливо самому зрозуміти хто ти насправді, кого в тобі більше: чоловіка чи жінки, людини, яка прагне невтомно досягати, чи людини, яка хоче давати підтримку, ділитися ніжністю і ласкою. Для цього достатньо частіше прислухатися до своїх емоцій, почуттів, бажань. Подивитися на себе збоку, детально все проаналізувати, винести корисні уроки з усього, що зрозуміли про себе та знайти з ким це обговорити. Знайти того, хто вислухає вас щиро, без оцінок і повчань. І тоді ви побачите, що насправді ви Жінка або Чоловік і зрозумієте свою цінність та неповторність.
Дбайте про себе, беріть відповідальність за своє життя і здоров’я. Приглядайтеся уважніше до тих, хто торкається вашого тіла, душі і свідомості. Будьте перебірливі в цьому!
Бажаю енергійного тіла, щирої любові і легкої думки!

© Майя Сичова, maya.kiev.ua

post

Ось так і їдуть вони в метро: він сидить, вона стоїть. Покоління з “інстинктом смерті”.

Відкрию вам страшну таємницю! Жінки люблять чоловіків, які не сідають в громадському транспорті, а чоловіки люблять усміхнених жінок, які з задоволенням дозволяють про них піклуватися.

Хочете побачити наше суспільство в реальності? Проїдьтеся у метро в час-пік. Хоча вже давно я не маю такої необхідності, та моя дослідницька частина не дає мені розслабитися і веде мене туди  періодично – «обличчям в життя». Я з інтересом спостерігаю за поведінкою чоловіків і жінок, намагаючись зрозуміти, як змінюється або не змінюється наше суспільство.

Ні для кого не секрет, що у нашому транспорті місця для сидіння займають переважно чоловіки. Жінки або не добігають, або «гордо» стоячи над «сплячими красунчиками», роблять вигляд, що їм це не потрібно, навіть принизливо це для них.

Втім, потім ці ж жінки обурюються і навіть лають тих чоловіків за таку нечемність. І знову… не сідають. Більше того, якщо, не доведи Боже, якийсь з красунчиків «прокинеться» раптово і запропонує цій дамі присісти, вона зробить такий вираз обличчя, повний обурення та нерозуміння, що це буде його остання спроба «розбудити  в собі чоловіка».

Ні, я не буду зараз звинувачувати жінок у всіх бідах нашого суспільства. Просто вкотре, як жінка, як мама, як фахівець, хочу зрозуміти, чим викликана така велика кількість подібних «чоловіків» та «жінок» у нашому транспорті, а значить і в суспільстві. Скажете, що переповнений вагон метро – це ще не все суспільство? Скажете, що є ще ті, хто на власному транспорті пересувається або ходить пішки? Якщо уважно придивитися – картина і там така ж, лише «кучність» менша.

Отже, сидять собі чоловіки у метро, роблячи вигляд, що сплять або, що впритул не помічають поряд з собою дитину, яка дихає дядькам та тіткам, вибачте, нижче поясниці чи бабусю стареньку, зігнуту кошиком полуниці вдвоє, чи жінку на підборах з трьома клунками добра і «дамською сумочкою» вагою п’ять кілограмів.

Чому вони сидять? Чому вони взагалі хочуть сидіти, зігнувшись та заховавшись за окуляри і гаджети, а не стояти, вирівнявши мужньо плечі та допомагаючи бабусі запхати той кошик в переповнений вагон, а жінці, ввічливо посміхнувшись, допомогти пройти? Чому? Вони такими народилися? Та, мабуть що ні.

Народилися вони чоловіками. Перший етап психосексуального розвитку, який відповідав за їх статеву поведінку, відбувся ще у мами в животі. А до семи, восьми років у них мала сформуватися статева свідомість, мужність, якщо хочете. А до тринадцяти років дорослі мали допомогти сформувати у цього мужчини відповідні стереотипи, навички статево-рольової поведінки та чоловічого характеру. Батько, чи інший значимий чоловік, мав бути зразком  статевої ролі,  ідеалом мужності. Так, саме «зразком» та «ідеалом»,  адже хлопчики навчаються, копіюючи дорослих, на відміну від «правопівкульних» дівчаток, які розвиваються дослухаючись до казок, думок та повчань. Отже, якщо усього описаного не сталося, то «маємо те, що маємо».

Так, він народився чоловіком! Хромосоми не обманеш. Вже між другим та третім роком життя цей хлопчик почав проявляти агресію, що було природньо для його віку та його статі (він же майбутній захисник). Втім «чемним і слухняним» батькам це, м’яко кажучи, не подобалося і вони, виховані такими ж батьками, зробили все можливе, щоб і їх дитина була «не гірше вихована за інших дітей», щоб вони могли «пишатися» сином. Вони постійно порівнювали його з іншими дітьми, навіть з сестрою, яка природньо, розвивалася швидше та інакше. Порівнювали, звичайно, не на його користь, принижуючи та залякуючи. Його не хвалили за успіхи, не надихали на досягнення, постійно повторюючи  «не вилазь, не огризайся, мовчи, що ти там розумієш, та хто ти такий, мені за тебе соромно»  тощо.  Звичайно, мама й тато, з повною впевненістю в своїй правоті та в тому, що роблять для сина лише добро, контролюючи кожен його крок, пишалися тим, які вони «хороші батьки», яка у них «слухняна дитина».  Але вони не знали (бо цього не навчають у школі та у виші), що таким чином вони успішно активізували в своєму синові внутрішні сили саморуйнування, психічну програму самознищення, «інстинкт смерті». Усі природні очікування майбутнього чоловіка були заблоковані в розвитку, пригнічені та витіснені.

Такі помилки дорослих в кращому випадку призводять до нехтування природних потреб дитини, а в гіршому – стають джерелом приниження та використання дитини.

Це вже потім років через двадцять, коли їх син не захоче навчатися, працювати, одружуватися і забуде до них дорогу, вони, можливо, замисляться…  А зараз так дуже зручно – дитина тиха, чемна, слухняна. Не заважає, не просить, не добивається, не розпитує, не перечить… Диво, а  не дитина!

Ось так і  «їдуть вони у метро»: «втомлений чоловік», який сидить із закритими очима та «сильна жінка», яка гордо стоїть над ним з клунками. І усім здавалося б добре…

Чоловік той хронічно інертний, без енергії для життя, безініціативний, нетворчий, без почуття гумору але який, поряд з тим, уміє терпеливо вислужитися, догодити начальству, щоб хоча б так отримати визнання. І він не поступиться місцем цій «жінці». Його пасивна агресія красномовно віддзеркалена у його тілі та в очах. Він намагається бути розслабленим, але опущені плечі його видають, ноги не тримають а голова заклякла.

Але, чи присяде ця «жінка», якщо їй чемно запропонує той «мужчина», хоча б з почуття провини? Ні! Вона ж «сильна», вона ж «сама всього доб’ється»! Це ж її в два рочки тато принизив, сказавши, що вона нафарбувалася, як повія. Це ж її обстригли під хлопчика, щоб не возитися з тими бантами у школі. Це ж її мама постійно «пахала» на всю родину, забуваючи помити голову і перекладаючи свої обов’язки та негативні емоції на доньку. Це ж їй у підлітковому віці не дозволили зустрічатися з хлопцем, якого вона «кохала», бо він “невихований”. Це ж у неї золота медаль і перемоги на олімпіадах. Це ж її скоро підвищать на роботі. Це ж вона всього добилася сама. Це ж їй не додали любові-турботи в дитинстві, це ж у неї дефіцит емоційного спілкування…

Ні. Вона не сяде. Вона навіть не погляне на того «чоловіка». Вона чекає «принца» такого, як сама – з досягненнями, який підхопить її на руки з тими клунками і полетить з нею у далеке царство, де буде любити її піклуватися про неї. І їй важко зрозуміти, що принц шукає іншу. Так, принц шукає розумну, так мудру, так красуню, але таку, яка в першу чергу поважатиме та любитиме і себе, і його, буде спокійна і радісна. Принц не хоче одружуватися на «емоційній консерві», усеконтролюючій, напруженій, «самостійній» жертві, яка до того ж, залежно від життєвої ситуації,  швидко буде змінюватися на нав’язливого рятівника або агресивного нападника.

Та найгірше те, що все ж наступає той трагічний момент, коли вона сідає, у відповідь на пропозицію того «мужчини», пожалівши його, поглянувши в його «сумні» очі. І все! Пазли зійшлися! Тепер ці дві жертви батьківського виховання будуть довго і самовіддано «любити» один одного. Він, який постійно буде її то ідеалізувати, то обезцінювати, бажаючи знайти в ній «ласкаву маму», яка б йому довіряла і якої не було у дитинстві та вона, яка постійно буде його «рятувати» та принижувати, бо він ніколи не стане для неї турботливим «батьком-захисником», якого вона не мала.

Найгірше у цій ситуації, що ця пара довго буде «ідеальною». Їх ціннісні базові установки зійдуться як пара чобіт.

Він буде постійно скаржитися на життя, але буде прив’язаний до «поганої» жінки, одночасно виражаючи бунт та бажання помститися (агресією, обманом, зрадою тощо). Вона буде терпіти і говорити друзям, що «у них все добре», зриваючись на дітях та шукаючи відраду в роботі, волонтерстві тощо.

Вони зростуться, склеються, як два надламаних дерева, у цих співзалежних стосунках. Вони обоє будуть терпіти і мовчати, бо ж розуміти свої емоції та почуття і говорити про це їх ніхто не вчив.

Зрештою, їх очікування звичайно не виправдаються. Постійні скаргі та звинувачення стануть нестерпні. Але вже пізно: двоє дітей, іпотека, батьки хворі…Як далі жити?.. І таких «пар» піввагона, половина суспільства, а може й більше…

Ні, не пізно! Ніколи не пізно, нарешті, подорослішати. Зрозуміти свою роль як чоловіка або як жінки. Ніколи не пізно зрозуміти, що дитинство не повернеш, що минуле не зміниш, що життя прекрасне сьогодні.  Не пізно. Якщо ви цього насправді хочете. Варто знайти фахівця, який допоможе  перебудувати ваші дитячі травми, визнати і пережити ваш гнів, страхи та образи. Буде не легко. Але хіба зараз легко? У вас зростають діти. Що буде з ними?

Пам’ятаєте українську приказку: «Дитину можна бити поки вона поперек ліжка лежить»? Бити не можна, звичайно. Але фізичне покарання до дволітнього віку, не має таких плачевних наслідків для психіки дитини, які воно матиме після того, як сформується самоусвідослення дитини. Отже, після того, як дитина сказала «я сам» – ваша дитина стає самостійною і “бити” уже не допоможе. Потрібно до неї прислухатися ще більше, а потім ще більше, і ще більше… Ще одну приказку пам’ятаєте: «Малі діти – малий клопіт»? То ж, чим старша дитина, тим більше уваги вона потребує. Не контролю, а уваги та підтримки, аж поки її психіка не досягне зрілості.

Потрібно бути уважним і терпеливим, віддзеркалювати бажання дитини та поважати маленьку людину. Якщо батькам, привчаючи дитину до горщика у віці двох років,  вдасться пережити перший досвід соціалізації дитини м’яко, без травмуючих дитину переживань, без страху, конфліктів волі та сорому, то інші соціально значимі стереотипи поведінки надалі будуть сформовані адекватно.

Так, так, ваша дитина в два роки вже самостійна! Дворічна дитина вже здатна передбачити наслідки своїх вчинків і добре знає, що якщо вона наступного разу знову скаже «я сам», то мати або батько знову принизить її, застосувавши силу. І знову буде боляче. Вона вже розуміє, що найкращий вихід – виконувати бажання тата і мами та не пручатися. Тоді її будуть любити. Хоча самоусвідомлення та Его уже формується і пручатися хочеться…

Тут не потрібно бути суперпсихологом, щоб зрозуміти, що кудись те Его має подітися. І психологічні механізми та захист, відповідно, зроблять своє діло, витіснивши нереалізовану агресію, яка заблокує організм, психіку, почуття, тіло. У вашої вже дорослої дитини  постійно будуть боліти ноги, стане негнучкою спина та шия. ЇЇ замучать простуди,  кашель, гастрити, поноси та головні болі, статеві дисфункції. Ви цього хочете?

Ваша дитина, найчастіше несвідомо, збереже спогад про те, як була зламана її воля і пам’ятатиме, що незважаючи на це, вона вижила. Це стосується і хлопчиків і дівчаток. У дитини залишиться підсвідоме бажання протистояти тим поразкам і ствердитися та помститися: «Я не буду злитися, я помщуся потім». Але помста все не вдається. Ілюзія помсти зникає. І вже доросла людина починає самознищуватися, або знаходить радість у власних поразках і відкидає навіть думку про будь-які спроби змінити свою позицію жертви. Їй легко та спокійно бути нещасною, без роботи, без житла, без сім’ї, бо усі тебе жаліють, а деякі навіть допомагають і ніякої відповідальності ні за себе, ні за іншого.

З давніх давен у східних культурах вихованням хлопчика, який досягнув дворічного віку, займався чоловік, а не мама. Завдання мами з цього віку одне – надавати любов-підтримку та любов-розуміння. Поряд з дитиною мають бути психічно здоровий значимий чоловік та психічно здорова значима жінка обов’язково, лише тоді соціалізація хлопчика чи дівчинки відбудеться збалансовано. Так, це складно, практично неможливо, бо розлучення зараз в моді, бо як створити щасливу сім’ю, як зберегти стосунки, як виховувати дітей ніхто не навчає. Є у школі, наприклад, предмет емоційна грамотність? Немає, головне: «Не знаєш закон Ома – сиди вдома».

Тому й маємо таку картину  і в транспорті, і в суспільстві: сидять з закритими очима «чоловіки» з активною «програмою самознищення» і стоять над ними жінки з також ж програмою, яку одна психолог назвала «антиспит» (мовою оригіналу означає «никто с ней не спит»). Ніхто не сприймає її як жінку. Бо вона зосереджена на досягненнях, не помічаючи своїх емоцій та бажань, бо саме за успіхи (“любой ценой”) її хвалили в дитинстві, за це її любили і ставили в приклад братові. Бо саме так вона отримує любов. І його ніхто не сприймає як чоловіка. Бо він, підсвідомо насолоджуючись позицією жертви, зосереджений на помсті усім, хто його принижував і ганьбив, або усім, хто «схожий» на його кривдників.

Ось так і їдуть… Ось так і живуть…

Батьки! Зупиніться! Не спішіть будувати “щасливу Україну”. Почніть з себе, з своєї сім’ї. Допоможіть своїм дітям. Побудуйте щастя в своєму серці, в своєму домі, тоді й Україна стане кращою. Варто все ж пошукати психолога або психотерапевта, який допоможе вам позбутися психічної програми самознищення “інстинкту смерті” і зможе відновити ваш “інстинкт життя”, ваш статевий інстинкт.

Книги, що надихнули:

  1. Пезешкиан Носрат «Психотерапия повседневной жизни: тренинг разрешения конфликтов»
  2. Стивен М. Джонсон «Психотерапия характера»
  3. Фрейд Зигмунд «Мы и смерть»

© Майя Сичова, maya.kiev.ua

Фото Романа Соколова

post

Цілісність жінки. Контроль чи віра? Ввічливість чи щирість?

Наша земля багата на «сильних» жінок.

На тих жінок, які на високих підборах, в діловому вбранні еротично тушать хати і зупиняють табуни. Які були виховані комсомолом або «мамами-комсомолками». Які завжди  і в усьому перші і кращі або прагнуть такими бути, або думають, що у цьому сенс життя.

Які готові, навіть серед ночі, «розставити крила» і захищати, рятувати, виручати дітей, чоловіка, родичів, країну, світ.

«Що ж тут поганого?» – запитають мене ображені «сильні» жінки або їх рідні, близькі  та співробітники (яким з такими жінками дуже зручно). «Це ж добре, коли жінка така відповідальна, цілеспрямована і, водночас, така вірні та покірна, ввічлива та чемна» – казатимуть вони в один голос.

Так, на перший погляд – повна гармонія. Але мені це, чомусь, нагадує одну рекламу чаю, в якій показано, як така жінка йде вулицею на високих підборах, не торкаючись практично землі, під захопленими поглядами чоловіків. Лише коли вона, зціпивши зуби, «долинула» до своєї квартири і зачинила за собою двері, вона стає собою, скидаючи з себе весь той «одяг» і влаштовуючись на м’якій канапі з чашкою чаю, «знаходячи гармонію в собі». Цій жінці пощастило, вона може знайти цю «гармонію» хоча б удома.

Але, зазвичай, і вдома наша «сильна жінка» не зупиняє темп рятівниці. Вона миє, чистить, варить, прибирає, рятує і підтримує. Яка там «гармонія в собі»! І ось, нарешті – ніч і ліжко. І навіть якщо їй пощастило і вона має чоловіка, то не факт, що зараз буде щось приємне для неї, якась «гармонія в собі». Усе її тіло протягом усіх 30, 40, 50… літ цілеспрямовано готувалося до роботи і досягнень, контролюючи, стримуючись, витісняючи емоції і почуття, плекаючи Его і пригнічуючи відчуття.

Все приїхали – сон.

А з ранку – та ж картина, яка повторюватиметься багато, багато, багато років.

Такі жінки – це цвіт нашої нації, але цвіт, який не дасть багатих плодів, адже не виконує свою основну функцію (цей цвіт не пахне і не приваблює комах). Цьому цвіту ніколи займатися такими дрібницями – собою. У нього план, квартал, шеф, чоловік, діти, батьки, ремонт… Йому ніколи зупинятися. Йому страшно зупинятися, бо він більше нічого не вміє, його вчили цвісти і досягати: «Наш девиз – Комунизм, наша цель – счастьє людей. Иначе жить не стоит».

Така жінка втратила цілісність, втратила себе. Для неї робота і будь-яка інша діяльність – ціль життя, вона стала жорсткою як у фізичному, так і в духовному розумінні. ЇЇ життя стає постійною невтомною боротьбою за рішення її внутрішніх конфліктів між ввічливістю та чесністю, між всезнаючим раціональним розумом і природними бажаннями тіла і душі, між прагненням до домінування і потребою у підлеглості, між всеосяжним контролем і щирою вірою.

Так, цей конфлікт має однакову як руйнівну, так і творчу силу. І до певного часу, поки жінку він влаштовує і творчість «б’є через край», цей конфлікт несе творчий потенціал. Але одного разу, сильнішою все ж стає природна потреба у гармонії між протилежними станами. Потреба у єдності цих протилежностей нагадує про себе фізичними та емоційними відхиленнями або проблемами у стосунках, чи у сприйнятті себе. І чим раніше ця потреба дасть про себе знати, тим раніше у жінки з’явиться шанс стати собою, щоб віднайти знову цілісність і «гармонію в собі», яку вона втратила у цих життєвих «тараканячих бігах».

Кожна дівчинка народжується цілісною, готовою до виконання своєї основної місії – бути жінкою. Не сестрою, мамою, донькою, адміністративною одиницею чи продавцем, а Жінкою.

Бачили, скільки радості випромінюють дворічні дівчатка? Головне, щоб протягом трьох років, між третім і шостим роком життя, дорослі не забували, що перед ними дитина, дівчинка. Не забували, що потрібно «вкладати в неї серце», а  не робити все можливе для розвитку її Его. Щоб не робили з неї «слухняну дівчинку», спрямовану на досягнення.

Коли такі «слухняні дівчатка», вибачте, «сильні» жінки, приходять на консультацію до психолога чи психотерапевта, готовими щиро відкривати своє серце, я схиляю перед ними голову. Цей важливий для них крок означає, що їх внутрішній конфлікт досягнув точки неповернення, це означає, що тіло і душа перемогли «комсомольське» Его. Це означає, що вона вже не хоче бути «слухняною дівчинкою», ціною відмови від своїх бажань.

І нехай ця «слухняна дівчинка» буде відчувати себе некомфортно, розкриваючи перед вами своє зранене серце і ще довго не буде визнавати свою ненависть до матері, страх перед батьком, образу на чоловіка, або біль від втрати любові, перший крок уже зроблено. Вона стає Жінкою, адже починає більше відчувати, розрізняти свої почуття, бажання, чути своє тіло.

І коли, з часом, у неї зникне напруження у шиї та біль в голові, перестане нити поперек, коли вона забуде де знаходиться печінка і що таке болісні менструальні дні та відчує, нерешті, «гармонію в собі» у ліжку з коханим – вона знову стане собою. Нарешті її розум, почуття і відчуття в тілі стануть одним цілим. Одним цілим джерелом радості та любові, м’якості та ніжності.

Така жінка – справді цвіт нашого суспільства. Вона не змінилася,  вона та ж сама – на високих підборах в діловому вбранні але очі її сяють, голос лине, а хода заворожує. Вона розуміє, що НЕ повинна «бути кращою», «бути успішнішою», все контролювати, за усіх відповідати, вона хоче Бути Собою. Вона довіряє і вірить собі та своїм відчуттям. Вона цілісна. Вона більше не розірвана на шмаття обов’язками, заборонами, обмеженнями, комплексами та іншими «не можна!».

Їй усе можна – вона Жінка!

Це станеться обов’язково!

Бажаю любові!

© Майя Сичова, maya.kiev.ua

post

Чому після жіночих тренінгів жінки розлучаються ? Частина 2.

Частина перша тут

Ви розумна, освічена, молода, цілеспрямована красуня, яка багато чого досягла в цьому житті? Але особисте життя якось не тішить? Чоловіки або сідають вам на голову, або розбігаються, як тільки ви починаєте говорити?

Ви вже відвідали безліч тренінгів і майстер-класів, щоб щось змінити в особистому житті? В результаті у вас в голові «каша» і на серці аж ніяк не легше? Чоловіки так само десь за горизонтом, або потай визирають на вас з-за кущів? Ви ж розумниця з вищою освітою або навіть з трьома, але нічого не розумієте. Чому чоловіки не сприймають вас як Жінку? Чому ви для них друг, товариш, брат, а не слабка беззахисна жінка, як кажуть тренери?
«Що зі мною не так?» – запитуєте ви себе в моменти, коли все ж «включаєте жінку». Чому я самотня? Я ж уже переслухала всього Торсунова і Ракова, вже ж ходжу лише в спідницях, уже ж відвідала стільки тренінгів про жіночність, а книги про «богиню в собі» по всьому дому? Що не так? Чому я одна, чому мій мужчина мене не любить і не поважає, я ж така розумниця, чому я не “ведична жінка-а-а-а-а-а”?

Такий, або подібний цьому, набір запитань з’являється в голові багатьох успішних жінок. У когось частіше, у когось рідше. І справа навіть не у відповідях на ці запитання. Справа в тому, що після жіночих тренінгів жінки «прозрівають», що 20, 30, 40, 50 років «жили не так і вже знають, як потрібно» та очікують моментальних змін в житті. Відразу заміж, відразу за принца, відразу схудла, відразу здорова і щаслива, відразу гармонія в стосунках.

Ще раз повторюю те, про що зазначала в першій частині статті, чоловіки не ходили разом з вами не слухали, не читали і не пережили інсайти. Досвід – це категорія особиста, досвідом не можна поділитися. Теза «обмін досвідом» нелогічна. Обмінятися можна практиками. Як можна, наприклад, обмінятися досвідом приготування страви? Кожна жінка по одному і тому ж рецепту зварить свій борщ, відповідно до свого досвіду, своїх відчуттів, своїх «фішечок», свого щоденного (такого різного) досвіду.
Ви звичайно можете своєму мужчині розказати про все, що почули на тренінгу, що відчули і зрозуміли після тренінгу, але результат від цього буде незначний. Ви, таким чином, лише ретранслюєте інформацію, яку чоловіки звикли сприймати крізь призму логіки. Але ж ви відчули емоційне піднесення, наповнення, інсайт! А він не розуміє!

В кращому випадку, якщо у вас гармонійні стосунки і ви правильно вибрали час, щоб поділитися враженнями, – чоловік візьме частину інформації собі на замітку. У гіршому випадку, особливо якщо у вас в домі «воєнний стан», – конфлікт перейде з латентної форми в активну. Отже, зрозуміло, що «переказати» тренінг неможливо. На нього потрібно вашому мужчині ходити самому.
Якщо ви зараз у пошуку чоловіка своєї мрії, не потрібно йому при зустрічі розказувати на які тренінги ви ходите, аж поки ви не зрозумієте, що ваші цілі у стосунках однакові.
Жінка – це стосунки, це «поговорити та залагодити», а чоловік – це дія, це «досягнути і завоювати». Для того, щоб ваш мужчина захотів відвідати тренінг, у нього має бути своя чоловіча мотивація.
Яка мотивація у жінок? Тут широке поле! Хочу вийти заміж за принца, хочу, щоб мій чоловік став принцом, хочу все їсти і стати стрункою, хочу нічого не робити і подобатися чоловікам, хочу, хочу, хочу… Якщо жінка хоче хоча б щось із названого вище, вітаю – вона жива.

З чоловіками складніше. Якщо все життя йому допомагали (підсаджували на дерево (мама), штовхали велосипед (бабуся), робили за нього чоловічу роботу в побуті (сестра), дівчата підстраховували на побаченнях («а раптом у нього грошей не вистачить – візьму з собою ще грошей»), співробітниці брали на себе його завдання («він же ще вчиться, йому так важко, бідненький»), дружина заробляла більше, працюючи на трьох роботах («у нього складний період, зараз я попрацюю, а він потім як візьметься…»), він не піде на тренінг, у нього немає мотивації. Він навіть книгу не відкриє «Как стать лучшим в том, что ты делаешь», яку ви вже місяць «непомітно» залишаєте у нього на тумбочці. Для чого?! У нього все є, усі задоволені, а якщо щось станеться, його любі жінки-рятівниці йому допоможуть, підсадять, підмінять, «підстрахують».
Ця тенденція давно проглядається у нашому суспільстві, наші мами-рятівниці або свідомо, або підсвідомо, керуючись генетичною пам’яттю про війни і втрати, оберігають «своїх хлопчиків» від усіх строкатих барв життя до самої їх (хлопчиків) старості. Відповідно, в цю рятівну діяльність активно і жертовно включаються усі українські жінки, підхоплюючи естафету від матусь.

А потім ці ж жінки сидять «біля розбитого корита» і запитують себе: «Що зі мною не так, чому від мене «шарахаються» нормальні чоловіки, чому у нього коханка, чому я самотня?».
Чоловіки, яким пощастило і яких мама, бабусі та сестри не «залюбили» до стадії жертви, будуть самі шукати інформацію, і поряд з тим, будуть підсвідомо тікати від жінок-рятівниць, від жінок зосереджених на досягненнях, на фанатичній турботі про ближнього, від жінок, які, відвідуючи тренінги про любов до себе, все одно економлять на своїй білизні та косметиці на користь вечері для чоловіка. Який відсоток таких чоловіків? Це ви можете визначити самостійно у нашому транспорті. Чоловік «не залюблений жінками-рятівницями», якщо він звичайно здоровий, не сяде у транспорті, якщо поряд з ним стоїть жінка. Ось вам і відсоток. Ви ж зможете порахувати. Ви ж розумниця.
Чия провина, любі жінки, у тому, що вам не поступаються місцем, що вам не допомагають у побуті, що на вас звалюють додаткову роботу, що ваш чоловік не розвивається і вас, таку розумницю, не поважає? Самі лише тренінги не допоможуть.

І головне. Тренінг – це всього лише форма інтенсивного навчання, спрямована на розвиток знань, умінь, навичок і соціальних установок. Метою тренінгу є розвиток компетентності міжособистісної і професійної поведінки в спілкуванні, створення умов для самостійного пошуку способів вирішення власних психологічних проблем. Ось тут і “собака зарита”. Якщо ви зараз спокійні і врівноважені та в змозі самостійно вирішувати власні емоційні проблеми, то тренінг для вас. Він допоможе вам побачити «сіль проблеми» і знайти вихід з ситуації, що склалася.

Але, якщо ви намагаєтеся впоратися з якимись емоціями, які розривають вас зсередини, думками, які не дають вам спокою ні вдень, ні вночі, якщо ситуація «на межі», не спокушайтеся, тренінгами справа не обійдеться. У цій ситуації ви можете нескінченно довго ходити на всілякі тренінги, семінари, медитації й т. ін., Легше не стане. Ви ще більше заплутаєтеся і розгубите останні життєві сили. В цьому випадку життєво необхідна особиста консультація психолога або психотерапія.

Закінчу тими ж словами, що і першу частину статті. Не намагайтеся змінити когось іншого (партнера, дітей, батьків, друзів, родичів, співробітників, продавця в магазині, водія маршрутки, сусіда в метро…), нехай це роблять професіонали, Всесвіт та ваші позитивні зміни. Цікавтеся психологією і жінок, і чоловіків, змінюйте себе, наберіться терпіння і тоді побачите, як поступово інші до вас «підтягнуться». А якщо не «підтягнуться»? Це вже тема іншої статті.

Бажаю любові!

Перша частина тут

© Майя Лукова, maya.kiev.ua