post

Хто я? Жінка? Чоловік?

Завдяки «ведичним психологам» сьогодні все частіше підіймається питання різниці між просто жінкою і Жінкою та між просто чоловіком і Чоловіком? Стало модним «розкривати богиню» та навчати «чоловічим практикам». Але чому ведична культура заполонила розум наших жінок? Чому ведична, а не слов’янська чи православна, чи будь-яка інша?
Як фахівець, що практикує у методі психотерапії, який має транскультурний аспект, я безмежно поважаю практики різних культур. Часто навіть їх використовую. Проте чи не забагато ми концентруємо увагу на чужому. Пам’ятаєте Шевченка: «…і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь…»?
Приємно, що нарешті, наситившись східними філософіями, наша молодь розкриває для себе свою культуру, більше прислухається до національних традицій та традиційної релігії.
Такий інтерес до східних релігій викликаний, напевне, ще й тим, що їх вдалося зберегти до нашого часу, та й пропагуються вони цікаво і доступно для молоді. Чого не скажеш ні про наші національні традиції, ні про традиційну православну релігію. Чому, наприклад наша молодь не знає, що у православній Молитві дівчини про заміжжя є такі слова: «О, всемилостивий Господи! … Охорони мене від гордості і самолюбства, розум, скромність і доброчесність нехай прикрашають мене»? Хіба розум, скромність і доброчесність – це не ті самі характеристики легкої «ведичної жінки», яка віддає енергію чоловікові по трьох енергетичних центрах аджна (розум, інтуїція), анахата (відданість, повага, любов), свадхістана (творчість, пристрасть)? Але ж хто про це розповість?.. Тому й «підсідають» наші жінки і дівчата на вміло подану ведичну культуру. Немає, звичайно, у цьому нічого поганого, якби ж можна було бути впевненим, що усі гуру, які трактують Веди, насправді вивчали їх…
Велике щастя знайти свого духівника, свого психолога, так само як і свого перукаря, лікаря, масажиста. Люди, які торкаються найдорожчого – нашого тіла і нашої душі, мають самі бути здорові і фізично, і емоційно, і духовно. Лише, якщо вони мають високі моральні якості, здорове тіло і стійку психіку, лише тоді вони зможуть поділитися з нами здоров’ям і любов’ю. Адже ділитися можна тим, чим ти багатий. Жіночності, наприклад, може навчати лише жіночна жінка. Гармонії – лише гармонійна людина…
Але для початку важливо самому зрозуміти хто ти насправді, кого в тобі більше: чоловіка чи жінки, людини, яка прагне невтомно досягати, чи людини, яка хоче давати підтримку, ділитися ніжністю і ласкою. Для цього достатньо частіше прислухатися до своїх емоцій, почуттів, бажань. Подивитися на себе збоку, детально все проаналізувати, винести корисні уроки з усього, що зрозуміли про себе та знайти з ким це обговорити. Знайти того, хто вислухає вас щиро, без оцінок і повчань. І тоді ви побачите, що насправді ви Жінка або Чоловік і зрозумієте свою цінність та неповторність.
Дбайте про себе, беріть відповідальність за своє життя і здоров’я. Приглядайтеся уважніше до тих, хто торкається вашого тіла, душі і свідомості. Будьте перебірливі в цьому!
Бажаю енергійного тіла, щирої любові і легкої думки!

 © Майя Лукова, maya.kiev.ua

post

Ось так і їдуть вони в метро: він сидить, вона стоїть. Покоління з “інстинктом смерті”.

Відкрию вам страшну таємницю! Жінки люблять чоловіків, які не сідають в громадському транспорті, а чоловіки люблять усміхнених жінок, які з задоволенням дозволяють про них піклуватися.

Хочете побачити наше суспільство в реальності? Проїдьтеся у метро в час-пік. Хоча вже давно я не маю такої необхідності, та моя дослідницька частина не дає мені розслабитися і веде мене туди  періодично – «обличчям в життя». Я з інтересом спостерігаю за поведінкою чоловіків і жінок, намагаючись зрозуміти, як змінюється або не змінюється наше суспільство.

Ні для кого не секрет, що у нашому транспорті місця для сидіння займають переважно чоловіки. Жінки або не добігають, або «гордо» стоячи над «сплячими красунчиками», роблять вигляд, що їм це не потрібно, навіть принизливо це для них.

Втім, потім ці ж жінки обурюються і навіть лають тих чоловіків за таку нечемність. І знову… не сідають. Більше того, якщо, не доведи Боже, якийсь з красунчиків «прокинеться» раптово і запропонує цій дамі присісти, вона зробить такий вираз обличчя, повний обурення та нерозуміння, що це буде його остання спроба «розбудити  в собі чоловіка».

Ні, я не буду зараз звинувачувати жінок у всіх бідах нашого суспільства. Просто вкотре, як жінка, як мама, як фахівець, хочу зрозуміти, чим викликана така велика кількість подібних «чоловіків» та «жінок» у нашому транспорті, а значить і в суспільстві. Скажете, що переповнений вагон метро – це ще не все суспільство? Скажете, що є ще ті, хто на власному транспорті пересувається або ходить пішки? Якщо уважно придивитися – картина і там така ж, лише «кучність» менша.

Отже, сидять собі чоловіки у метро, роблячи вигляд, що сплять або, що впритул не помічають поряд з собою дитину, яка дихає дядькам та тіткам, вибачте, нижче поясниці чи бабусю стареньку, зігнуту кошиком полуниці вдвоє, чи жінку на підборах з трьома клунками добра і «дамською сумочкою» вагою п’ять кілограмів.

Чому вони сидять? Чому вони взагалі хочуть сидіти, зігнувшись та заховавшись за окуляри і гаджети, а не стояти, вирівнявши мужньо плечі та допомагаючи бабусі запхати той кошик в переповнений вагон, а жінці, ввічливо посміхнувшись, допомогти пройти? Чому? Вони такими народилися? Та, мабуть що ні.

Народилися вони чоловіками. Перший етап психосексуального розвитку, який відповідав за їх статеву поведінку, відбувся ще у мами в животі. А до семи, восьми років у них мала сформуватися статева свідомість, мужність, якщо хочете. А до тринадцяти років дорослі мали допомогти сформувати у цього мужчини відповідні стереотипи, навички статево-рольової поведінки та чоловічого характеру. Батько, чи інший значимий чоловік, мав бути зразком  статевої ролі,  ідеалом мужності. Так, саме «зразком» та «ідеалом»,  адже хлопчики навчаються, копіюючи дорослих, на відміну від «правопівкульних» дівчаток, які розвиваються дослухаючись до казок, думок та повчань. Отже, якщо усього описаного не сталося, то «маємо те, що маємо».

Так, він народився чоловіком! Хромосоми не обманеш. Вже між другим та третім роком життя цей хлопчик почав проявляти агресію, що було природньо для його віку та його статі (він же майбутній захисник). Втім «чемним і слухняним» батькам це, м’яко кажучи, не подобалося і вони, виховані такими ж батьками, зробили все можливе, щоб і їх дитина була «не гірше вихована за інших дітей», щоб вони могли «пишатися» сином. Вони постійно порівнювали його з іншими дітьми, навіть з сестрою, яка природньо, розвивалася швидше та інакше. Порівнювали, звичайно, не на його користь, принижуючи та залякуючи. Його не хвалили за успіхи, не надихали на досягнення, постійно повторюючи  «не вилазь, не огризайся, мовчи, що ти там розумієш, та хто ти такий, мені за тебе соромно»  тощо.  Звичайно, мама й тато, з повною впевненістю в своїй правоті та в тому, що роблять для сина лише добро, контролюючи кожен його крок, пишалися тим, які вони «хороші батьки», яка у них «слухняна дитина».  Але вони не знали (бо цього не навчають у школі та у виші), що таким чином вони успішно активізували в своєму синові внутрішні сили саморуйнування, психічну програму самознищення, «інстинкт смерті». Усі природні очікування майбутнього чоловіка були заблоковані в розвитку, пригнічені та витіснені.

Такі помилки дорослих в кращому випадку призводять до нехтування природних потреб дитини, а в гіршому – стають джерелом приниження та використання дитини.

Це вже потім років через двадцять, коли їх син не захоче навчатися, працювати, одружуватися і забуде до них дорогу, вони, можливо, замисляться…  А зараз так дуже зручно – дитина тиха, чемна, слухняна. Не заважає, не просить, не добивається, не розпитує, не перечить… Диво, а  не дитина!

Ось так і  «їдуть вони у метро»: «втомлений чоловік», який сидить із закритими очима та «сильна жінка», яка гордо стоїть над ним з клунками. І усім здавалося б добре…

Чоловік той хронічно інертний, без енергії для життя, безініціативний, нетворчий, без почуття гумору але який, поряд з тим, уміє терпеливо вислужитися, догодити начальству, щоб хоча б так отримати визнання. І він не поступиться місцем цій «жінці». Його пасивна агресія красномовно віддзеркалена у його тілі та в очах. Він намагається бути розслабленим, але опущені плечі його видають, ноги не тримають а голова заклякла.

Але, чи присяде ця «жінка», якщо їй чемно запропонує той «мужчина», хоча б з почуття провини? Ні! Вона ж «сильна», вона ж «сама всього доб’ється»! Це ж її в два рочки тато принизив, сказавши, що вона нафарбувалася, як повія. Це ж її обстригли під хлопчика, щоб не возитися з тими бантами у школі. Це ж її мама постійно «пахала» на всю родину, забуваючи помити голову і перекладаючи свої обов’язки та негативні емоції на доньку. Це ж їй у підлітковому віці не дозволили зустрічатися з хлопцем, якого вона «кохала», бо він “невихований”. Це ж у неї золота медаль і перемоги на олімпіадах. Це ж її скоро підвищать на роботі. Це ж вона всього добилася сама. Це ж їй не додали любові-турботи в дитинстві, це ж у неї дефіцит емоційного спілкування…

Ні. Вона не сяде. Вона навіть не погляне на того «чоловіка». Вона чекає «принца» такого, як сама – з досягненнями, який підхопить її на руки з тими клунками і полетить з нею у далеке царство, де буде любити її піклуватися про неї. І їй важко зрозуміти, що принц шукає іншу. Так, принц шукає розумну, так мудру, так красуню, але таку, яка в першу чергу поважатиме та любитиме і себе, і його, буде спокійна і радісна. Принц не хоче одружуватися на «емоційній консерві», усеконтролюючій, напруженій, «самостійній» жертві, яка до того ж, залежно від життєвої ситуації,  швидко буде змінюватися на нав’язливого рятівника або агресивного нападника.

Та найгірше те, що все ж наступає той трагічний момент, коли вона сідає, у відповідь на пропозицію того «мужчини», пожалівши його, поглянувши в його «сумні» очі. І все! Пазли зійшлися! Тепер ці дві жертви батьківського виховання будуть довго і самовіддано «любити» один одного. Він, який постійно буде її то ідеалізувати, то обезцінювати, бажаючи знайти в ній «ласкаву маму», яка б йому довіряла і якої не було у дитинстві та вона, яка постійно буде його «рятувати» та принижувати, бо він ніколи не стане для неї турботливим «батьком-захисником», якого вона не мала.

Найгірше у цій ситуації, що ця пара довго буде «ідеальною». Їх ціннісні базові установки зійдуться як пара чобіт.

Він буде постійно скаржитися на життя, але буде прив’язаний до «поганої» жінки, одночасно виражаючи бунт та бажання помститися (агресією, обманом, зрадою тощо). Вона буде терпіти і говорити друзям, що «у них все добре», зриваючись на дітях та шукаючи відраду в роботі, волонтерстві тощо.

Вони зростуться, склеються, як два надламаних дерева, у цих співзалежних стосунках. Вони обоє будуть терпіти і мовчати, бо ж розуміти свої емоції та почуття і говорити про це їх ніхто не вчив.

Зрештою, їх очікування звичайно не виправдаються. Постійні скаргі та звинувачення стануть нестерпні. Але вже пізно: двоє дітей, іпотека, батьки хворі…Як далі жити?.. І таких «пар» піввагона, половина суспільства, а може й більше…

Ні, не пізно! Ніколи не пізно, нарешті, подорослішати. Зрозуміти свою роль як чоловіка або як жінки. Ніколи не пізно зрозуміти, що дитинство не повернеш, що минуле не зміниш, що життя прекрасне сьогодні.  Не пізно. Якщо ви цього насправді хочете. Варто знайти фахівця, який допоможе  перебудувати ваші дитячі травми, визнати і пережити ваш гнів, страхи та образи. Буде не легко. Але хіба зараз легко? У вас зростають діти. Що буде з ними?

Пам’ятаєте українську приказку: «Дитину можна бити поки вона поперек ліжка лежить»? Бити не можна, звичайно. Але фізичне покарання до дволітнього віку, не має таких плачевних наслідків для психіки дитини, які воно матиме після того, як сформується самоусвідослення дитини. Отже, після того, як дитина сказала «я сам» – ваша дитина стає самостійною і “бити” уже не допоможе. Потрібно до неї прислухатися ще більше, а потім ще більше, і ще більше… Ще одну приказку пам’ятаєте: «Малі діти – малий клопіт»? То ж, чим старша дитина, тим більше уваги вона потребує. Не контролю, а уваги та підтримки, аж поки її психіка не досягне зрілості.

Потрібно бути уважним і терпеливим, віддзеркалювати бажання дитини та поважати маленьку людину. Якщо батькам, привчаючи дитину до горщика у віці двох років,  вдасться пережити перший досвід соціалізації дитини м’яко, без травмуючих дитину переживань, без страху, конфліктів волі та сорому, то інші соціально значимі стереотипи поведінки надалі будуть сформовані адекватно.

Так, так, ваша дитина в два роки вже самостійна! Дворічна дитина вже здатна передбачити наслідки своїх вчинків і добре знає, що якщо вона наступного разу знову скаже «я сам», то мати або батько знову принизить її, застосувавши силу. І знову буде боляче. Вона вже розуміє, що найкращий вихід – виконувати бажання тата і мами та не пручатися. Тоді її будуть любити. Хоча самоусвідомлення та Его уже формується і пручатися хочеться…

Тут не потрібно бути суперпсихологом, щоб зрозуміти, що кудись те Его має подітися. І психологічні механізми та захист, відповідно, зроблять своє діло, витіснивши нереалізовану агресію, яка заблокує організм, психіку, почуття, тіло. У вашої вже дорослої дитини  постійно будуть боліти ноги, стане негнучкою спина та шия. ЇЇ замучать простуди,  кашель, гастрити, поноси та головні болі, статеві дисфункції. Ви цього хочете?

Ваша дитина, найчастіше несвідомо, збереже спогад про те, як була зламана її воля і пам’ятатиме, що незважаючи на це, вона вижила. Це стосується і хлопчиків і дівчаток. У дитини залишиться підсвідоме бажання протистояти тим поразкам і ствердитися та помститися: «Я не буду злитися, я помщуся потім». Але помста все не вдається. Ілюзія помсти зникає. І вже доросла людина починає самознищуватися, або знаходить радість у власних поразках і відкидає навіть думку про будь-які спроби змінити свою позицію жертви. Їй легко та спокійно бути нещасною, без роботи, без житла, без сім’ї, бо усі тебе жаліють, а деякі навіть допомагають і ніякої відповідальності ні за себе, ні за іншого.

З давніх давен у східних культурах вихованням хлопчика, який досягнув дворічного віку, займався чоловік, а не мама. Завдання мами з цього віку одне – надавати любов-підтримку та любов-розуміння. Поряд з дитиною мають бути психічно здоровий значимий чоловік та психічно здорова значима жінка обов’язково, лише тоді соціалізація хлопчика чи дівчинки відбудеться збалансовано. Так, це складно, практично неможливо, бо розлучення зараз в моді, бо як створити щасливу сім’ю, як зберегти стосунки, як виховувати дітей ніхто не навчає. Є у школі, наприклад, предмет емоційна грамотність? Немає, головне: «Не знаєш закон Ома – сиди вдома».

Тому й маємо таку картину  і в транспорті, і в суспільстві: сидять з закритими очима «чоловіки» з активною «програмою самознищення» і стоять над ними жінки з також ж програмою, яку одна психолог назвала «антиспит» (мовою оригіналу означає «никто с ней не спит»). Ніхто не сприймає її як жінку. Бо вона зосереджена на досягненнях, не помічаючи своїх емоцій та бажань, бо саме за успіхи (“любой ценой”) її хвалили в дитинстві, за це її любили і ставили в приклад братові. Бо саме так вона отримує любов. І його ніхто не сприймає як чоловіка. Бо він, підсвідомо насолоджуючись позицією жертви, зосереджений на помсті усім, хто його принижував і ганьбив, або усім, хто «схожий» на його кривдників.

Ось так і їдуть… Ось так і живуть…

Батьки! Зупиніться! Не спішіть будувати “щасливу Україну”. Почніть з себе, з своєї сім’ї. Допоможіть своїм дітям. Побудуйте щастя в своєму серці, в своєму домі, тоді й Україна стане кращою. Варто все ж пошукати психолога або психотерапевта, який допоможе вам позбутися психічної програми самознищення “інстинкту смерті” і зможе відновити ваш “інстинкт життя”, ваш статевий інстинкт.

Книги, що надихнули:

  1. Пезешкиан Носрат «Психотерапия повседневной жизни: тренинг разрешения конфликтов»
  2. Стивен М. Джонсон «Психотерапия характера»
  3. Фрейд Зигмунд «Мы и смерть»

 © Майя Лукова, maya.kiev.ua

Фото Романа Соколова

post

Цілісність жінки. Контроль чи віра? Ввічливість чи щирість?

Наша земля багата на «сильних» жінок.

На тих жінок, які на високих підборах, в діловому вбранні еротично тушать хати і зупиняють табуни. Які були виховані комсомолом або «мамами-комсомолками». Які завжди  і в усьому перші і кращі або прагнуть такими бути, або думають, що у цьому сенс життя.

Які готові, навіть серед ночі, «розставити крила» і захищати, рятувати, виручати дітей, чоловіка, родичів, країну, світ.

«Що ж тут поганого?» – запитають мене ображені «сильні» жінки або їх рідні, близькі  та співробітники (яким з такими жінками дуже зручно). «Це ж добре, коли жінка така відповідальна, цілеспрямована і, водночас, така вірні та покірна, ввічлива та чемна» – казатимуть вони в один голос.

Так, на перший погляд – повна гармонія. Але мені це, чомусь, нагадує одну рекламу чаю, в якій показано, як така жінка йде вулицею на високих підборах, не торкаючись практично землі, під захопленими поглядами чоловіків. Лише коли вона, зціпивши зуби, «долинула» до своєї квартири і зачинила за собою двері, вона стає собою, скидаючи з себе весь той «одяг» і влаштовуючись на м’якій канапі з чашкою чаю, «знаходячи гармонію в собі». Цій жінці пощастило, вона може знайти цю «гармонію» хоча б удома.

Але, зазвичай, і вдома наша «сильна жінка» не зупиняє темп рятівниці. Вона миє, чистить, варить, прибирає, рятує і підтримує. Яка там «гармонія в собі»! І ось, нарешті – ніч і ліжко. І навіть якщо їй пощастило і вона має чоловіка, то не факт, що зараз буде щось приємне для неї, якась «гармонія в собі». Усе її тіло протягом усіх 30, 40, 50… літ цілеспрямовано готувалося до роботи і досягнень, контролюючи, стримуючись, витісняючи емоції і почуття, плекаючи Его і пригнічуючи відчуття.

Все приїхали – сон.

А з ранку – та ж картина, яка повторюватиметься багато, багато, багато років.

Такі жінки – це цвіт нашої нації, але цвіт, який не дасть багатих плодів, адже не виконує свою основну функцію (цей цвіт не пахне і не приваблює комах). Цьому цвіту ніколи займатися такими дрібницями – собою. У нього план, квартал, шеф, чоловік, діти, батьки, ремонт… Йому ніколи зупинятися. Йому страшно зупинятися, бо він більше нічого не вміє, його вчили цвісти і досягати: «Наш девиз – Комунизм, наша цель – счастьє людей. Иначе жить не стоит».

Така жінка втратила цілісність, втратила себе. Для неї робота і будь-яка інша діяльність – ціль життя, вона стала жорсткою як у фізичному, так і в духовному розумінні. ЇЇ життя стає постійною невтомною боротьбою за рішення її внутрішніх конфліктів між ввічливістю та чесністю, між всезнаючим раціональним розумом і природними бажаннями тіла і душі, між прагненням до домінування і потребою у підлеглості, між всеосяжним контролем і щирою вірою.

Так, цей конфлікт має однакову як руйнівну, так і творчу силу. І до певного часу, поки жінку він влаштовує і творчість «б’є через край», цей конфлікт несе творчий потенціал. Але одного разу, сильнішою все ж стає природна потреба у гармонії між протилежними станами. Потреба у єдності цих протилежностей нагадує про себе фізичними та емоційними відхиленнями або проблемами у стосунках, чи у сприйнятті себе. І чим раніше ця потреба дасть про себе знати, тим раніше у жінки з’явиться шанс стати собою, щоб віднайти знову цілісність і «гармонію в собі», яку вона втратила у цих життєвих «тараканячих бігах».

Кожна дівчинка народжується цілісною, готовою до виконання своєї основної місії – бути жінкою. Не сестрою, мамою, донькою, адміністративною одиницею чи продавцем, а Жінкою.

Бачили, скільки радості випромінюють дворічні дівчатка? Головне, щоб протягом трьох років, між третім і шостим роком життя, дорослі не забували, що перед ними дитина, дівчинка. Не забували, що потрібно «вкладати в неї серце», а  не робити все можливе для розвитку її Его. Щоб не робили з неї «слухняну дівчинку», спрямовану на досягнення.

Коли такі «слухняні дівчатка», вибачте, «сильні» жінки, приходять на консультацію до психолога чи психотерапевта, готовими щиро відкривати своє серце, я схиляю перед ними голову. Цей важливий для них крок означає, що їх внутрішній конфлікт досягнув точки неповернення, це означає, що тіло і душа перемогли «комсомольське» Его. Це означає, що вона вже не хоче бути «слухняною дівчинкою», ціною відмови від своїх бажань.

І нехай ця «слухняна дівчинка» буде відчувати себе некомфортно, розкриваючи перед вами своє зранене серце і ще довго не буде визнавати свою ненависть до матері, страх перед батьком, образу на чоловіка, або біль від втрати любові, перший крок уже зроблено. Вона стає Жінкою, адже починає більше відчувати, розрізняти свої почуття, бажання, чути своє тіло.

І коли, з часом, у неї зникне напруження у шиї та біль в голові, перестане нити поперек, коли вона забуде де знаходиться печінка і що таке болісні менструальні дні та відчує, нерешті, «гармонію в собі» у ліжку з коханим – вона знову стане собою. Нарешті її розум, почуття і відчуття в тілі стануть одним цілим. Одним цілим джерелом радості та любові, м’якості та ніжності.

Така жінка – справді цвіт нашого суспільства. Вона не змінилася,  вона та ж сама – на високих підборах в діловому вбранні але очі її сяють, голос лине, а хода заворожує. Вона розуміє, що НЕ повинна «бути кращою», «бути успішнішою», все контролювати, за усіх відповідати, вона хоче Бути Собою. Вона довіряє і вірить собі та своїм відчуттям. Вона цілісна. Вона більше не розірвана на шмаття обов’язками, заборонами, обмеженнями, комплексами та іншими «не можна!».

Їй усе можна – вона Жінка!

Це станеться обов’язково!

Бажаю любові!

 © Майя Лукова, maya.kiev.ua

post

Чому після жіночих семінарів і тренінгів жінки розлучаються ? Частина 2.

Частина перша тут

Ви розумна, освічена, молода, цілеспрямована красуня, яка багато чого досягла в цьому житті? Але особисте життя якось не тішить? Чоловіки або сідають вам на голову, або розбігаються, як тільки ви починаєте говорити?

Ви вже відвідали безліч семінарів, тренінгів і майстер-класів, щоб щось змінити в особистому житті? В результаті у вас в голові «каша» і на серці аж ніяк не легше? Чоловіки так само десь за горизонтом, або потай визирають на вас з-за кущів? Ви ж розумниця з вищою освітою або навіть з трьома…

Але нічого не розумієте. Чому чоловіки не сприймають вас як Жінку? Чому ви для них друг, товариш, брат, а не слабка беззахисна жінка, як кажуть тренери?
«Що зі мною не так?» – запитуєте ви себе в моменти, коли все ж «включаєте жінку». Чому я самотня? Я ж уже переслухала всього Торсунова і Ракова, вже ж ходжу лише в спідницях, уже ж відвідала стільки тренінгів про жіночність, а книги про «богиню в собі» по всьому дому? Що не так? Чому я одна, чому мій мужчина мене не любить і не поважає, я ж така розумниця, чому я не “ведична жінка-а-а-а-а-а”?

Такий, або подібний цьому, набір запитань з’являється в голові багатьох успішних жінок. У когось частіше, у когось рідше. І справа навіть не у відповідях на ці запитання. Справа в тому, що після жіночих тренінгів жінки «прозрівають», що 20, 30, 40, 50 років «жили не так і вже знають, як потрібно» та очікують моментальних змін в житті. Відразу заміж, відразу за принца, відразу схудла, відразу здорова і щаслива, відразу гармонія в стосунках.

Ще раз повторюю те, про що зазначала в першій частині статті, чоловіки не ходили разом з вами не слухали, не читали і не пережили інсайти. Досвід – це категорія особиста, досвідом не можна поділитися. Теза «обмін досвідом» нелогічна. Обмінятися можна практиками. Як можна, наприклад, обмінятися досвідом приготування страви? Кожна жінка по одному і тому ж рецепту зварить свій борщ, відповідно до свого досвіду, своїх відчуттів, своїх «фішечок», свого щоденного (такого різного) досвіду.

Ви звичайно можете своєму мужчині розповісти про все, що почули на тренінгу, що відчули і зрозуміли після тренінгу, але результат від цього буде незначний. Ви, таким чином, лише ретранслюєте інформацію, яку чоловіки звикли сприймати крізь призму логіки. Але ж ви відчули емоційне піднесення, наповнення, інсайт! А він не розуміє! По-різному влаштований наш мозок і психіка. Ну, ви знаєте.

В кращому випадку, якщо у вас гармонійні стосунки і ви правильно вибрали час, щоб поділитися враженнями, – чоловік візьме частину інформації собі на замітку. У гіршому випадку, особливо якщо у вас в домі «воєнний стан», – конфлікт перейде з латентної форми в активну. Отже, зрозуміло, що «переказати» тренінг неможливо. На нього потрібно вашому мужчині ходити самому.

Якщо ж ви зараз у пошуку чоловіка своєї мрії, взагалі не потрібно йому при зустрічі розказувати на які тренінги ви ходите, аж поки ви не зрозумієте, що ваші цілі у стосунках однакові.

Погодьтеся, жінка – це стосунки, це «поговорити та залагодити», а чоловік – це дія, це «досягнути і завоювати». Для того, щоб ваш мужчина захотів відвідати тренінг, у нього має бути своя чоловіча мотивація.
Яка мотивація у жінок? Тут широке поле! Хочу вийти заміж за принца, хочу, щоб мій чоловік став принцом, хочу все їсти і стати стрункою, хочу нічого не робити і подобатися чоловікам, хочу, хочу, хочу… Якщо жінка хоче хоча б щось із названого вище, вітаю – вона жива.

З чоловіками складніше. Якщо все життя йому допомагали (підсаджували на дерево (мама), штовхали велосипед (бабуся), робили за нього чоловічу роботу в побуті (сестра), дівчата підстраховували на побаченнях («а раптом у нього грошей не вистачить – візьму з собою ще грошей»), співробітниці брали на себе його завдання («він же ще вчиться, йому так важко, бідненький»), дружина заробляла більше, працюючи на трьох роботах («у нього складний період, зараз я попрацюю, а він потім як візьметься…»), він не піде на тренінг, у нього немає мотивації. Він навіть книгу не відкриє «Как стать лучшим в том, что ты делаешь», яку ви вже місяць «непомітно» залишаєте у нього на тумбочці. Для чого?! У нього все є, усі задоволені, а якщо щось станеться, його любі жінки-рятівниці йому допоможуть, підсадять, підмінять, «підстрахують».

Важко не помітити,що ця тенденція давно проглядається у нашому суспільстві, наші мами-рятівниці або свідомо, або підсвідомо, керуючись генетичною пам’яттю про війни і втрати, оберігають «своїх хлопчиків» від усіх строкатих барв життя до самої їх (хлопчиків) старості. Памятаєте байку? Телефонує 50-річний син мамі: “Мамо, йду до дому, що купити?”. Мама: “Купи квартиру живи окремо”. Думаю тепер їй вже не варто на нього ображатися. Трохи запізно. Як ви гадаєте? Відповідно, в цю “рятівну” діяльність активно і жертовно включається багато українських жінок, підхоплюючи естафету від таких же матусь.

А потім ці ж жінки сидять «біля розбитого корита» і запитують себе: «Що зі мною не так, чому від мене «шарахаються» нормальні чоловіки, чому у нього коханка, чому я самотня?».

Чоловіки, яким пощастило і яких мама, бабусі чи сестри не «залюбили» до стадії жертви, будуть самі шукати потрібну їм інформацію, і поряд з тим, будуть підсвідомо тікати від жінок-рятівниць, від жінок зосереджених на досягненнях, на фанатичній турботі про ближнього, від жінок, які, відвідуючи тренінги про любов до себе, все одно економлять на своїй білизні та косметиці на користь вечері для чоловіка.

Який відсоток таких чоловіків? Це ви можете визначити самостійно у нашому транспорті. Чоловік «незалюблений жінками-рятівницями», якщо він звичайно здоровий, не сяде у транспорті, якщо поряд з ним стоїть жінка. Не покаже серднього пальця жінці-водієві, якщо та, на його думку, погано водить авто.

Ось вам і відсоток. Ви ж зможете порахувати. Ви ж розумниця 😉
Чия провина, любі жінки, у тому, що вам не поступаються місцем, що вам не допомагають у побуті, що на вас «звалюють» додаткову роботу, що ваш чоловік не розвивається і вас, таку розумницю, не поважає?

Тут самі лише семінари і тренінги не допоможуть.
Тренінг – це всього лише форма інтенсивного навчання, спрямована на розвиток знань, умінь, навичок, зміну соціальних установок. Метою тренінгу є розвиток компетентності міжособистісної і професійної поведінки в спілкуванні, створення умов для самостійного пошуку способів вирішення власних психологічних проблем. Ось тут і «собака зарита». Якщо ви зараз спокійні і врівноважені та в змозі самостійно вирішувати власні емоційні проблеми, то семінар чи тренінг для вас. Він допоможе вам побачити «сіль проблеми» і знайти вихід з ситуації, що склалася.

Але якщо ви намагаєтеся впоратися з якимись емоціями, які розривають вас зсередини, думками, які не дають вам спокою ні вдень, ні вночі, якщо ситуація «на межі» – не спокушайтеся, тут тренінгами справа не обійдеться. У цій ситуації ви можете нескінченно довго ходити на всілякі тренінги, семінари, медитації й т. ін., Легше не стане. Ви ще більше заплутаєтеся і розгубите останні життєві сили. В цьому випадку життєво необхідна особиста консультація психолога або психотерапія.

Закінчу тими ж словами, що і першу частину статті. Не намагайтеся змінити когось іншого (партнера, дітей, батьків, друзів, родичів, співробітників, продавця в магазині, водія маршрутки, сусіда в метро…), нехай це роблять професіонали, Життя та ваші позитивні зміни. Цікавтеся психологією і жінок, і чоловіків, змінюйте себе, наберіться терпіння і тоді побачите, як поступово інші до вас «підтягнуться».

А якщо не «підтягнуться»?.. Це вже тема іншої статті.

Щиро бажаю любові!

Перша частина тут

© Майя Лукова, maya.kiev.ua

post

Терпіння – причина загострення хронічних захворювань?

Почну оригінально, як для терапевта у методі позитивної психотерапії.

Вірю, що хронічні хвороби за своєю природою «кармічні», тобто мають латентний причинно-наслідковий потенціал і виникають лише тоді, коли одна або інша проблема довго не вирішувалася на психофізичному рівні, тому з часом перейшла на фізичний.

По суті, негативні емоції стають причиною усіх відхилень від норми психобіофізіологічного гомеостазу організму. Пам’ятаєте вислів: «Усі хвороби від нервів»? І тут навіть не йдеться про такі макростесори, як смерть рідної людини, розлучення, зрада, позбавлення волі та інші.

Найчастіше за такими емоціями як гнів, образа, страх, провина, сором криються часто повторювані проблеми соціального характеру, так звані мікростресори.

Якби людина жила усамітнено на безлюдному острові, на кого б їй гніватися, кого соромитися, перед ким відчувати провину?  Усі негативні емоції з’являються лише в процесі соціалізації, внаслідок дисгармонії способів поведінки людини зі способами поведінки інших людей.

Ми усі різні, сім’ї наші також різні, незважаючи на століття «причісування» суспільства під «совєцький гребінець». Тож, поведінка наша також різниться.

У процесі виховання людини, її подальшої соціалізації та пережитих конфліктів утворюється певний набір характерних для людини актуальних здібностей. Кожна зі здібностей, як зрештою і все в цьому світі, має негативну і позитивну сторону, залежно від її (здібності) потенціалу. Тобто, якщо ви пунктуальні, то негативною формою цієї здібності є два крайні потенціали (манія пунктуальності та постійна непунктуальність). Одним словом, найбільш «соціалізованим», екологічним, як тепер модно казати, є середній потенціал будь-якої актуальної здібності.

Позитивна психотерапія виділяє чотирнадцять основних первинних та чотирнадцять вторинних здібностей. Первинні здібності (здібності «любити») являють собою базис, на якому розвивається надбудова вторинних здібностей (здібностей «знати»). До первинних здібностей віднесені емоційно-орієнтовані категорії, такі як:

  1. Терпіння (здібність чекати з розумінням), швидше – толерантність
  2. Час (відчувати, розподіляти, приділяти)
  3. Контакти (злиття, диференціація, відділення)
  4. Довіра (світу, собі, іншому)
  5. Приклад (успадкування, наслідування, зразок, ідеал)
  6. Надія
  7. Ніжність
  8. Прийняття (здібність дати право бути)
  9. Віра/Релігійність/Сенс
  10. Сексуальність
  11. Впевненість – в «окейності»
  12. Впевненість – в здібностях
  13. Сумнів (в традиціях / авторитеті / досвіді)
  14. Цільність / Цілісність / Єдність

До вторинних здібностей відносять психосоціальні норми, орієнтовані на досягнення, діяльність:

  1. Порядок (акуратність, системність послідовність)
  2. Охайність (чистота)
  3. Пунктуальність
  4. Стриманість (ввічливість, такт, «вихованість»)
  5. Прямота (чесність, щирість, відкритість)
  6. Точність (ретельність, однозначність)
  7. Обов’язковість (сумлінність, відповідальність)
  8. Ощадливість (економія)
  9. Послух (підпорядкування, влада)
  10. Справедливість (об’єктивність)
  11. Вірність (відданість)
  12. Старанність (старанність, ретельність)
  13. Цілеспрямованість (досягнення, успіх, результат)
  14. Надійність (благонадійність)

Якщо усі наші актуальні здібності формуються в процесі соціалізації, то вони, очевидно, відповідають соціокультурній системі відносин, в якій ми виросли. З транскультурної точки зору чітко відстежується, що первинні здібності такі, як любов, довіра і товариськість, більш виражені в східних культурах, а вторинні здібності, такі як акуратність, пунктуальність і охайність, властиві західній культурі.

Тож, якщо ви хочете заміж у Німеччину, не чекайте від свого коханого надщедрості. А якщо поїдете до коханого в Сирію, то готуйтеся постійно приймати гостей.

Засвоєні нами протягом життя актуальні здібності, в якості концепцій (установок, девізів, правил), переносяться в наше самосприйняття і визначають нашу свідомість, наш світогляд, принципи сприйняття людиною навколишнього світу і принципи вирішення проблем.

Важливо розуміти, що «усі люди гарні», увесь перелічений набір актуальних здібностей притаманний кожній людині, яка живе у суспільстві. Різниця полягає лише у ступені вираження тієї чи іншої здібності.

Повністю актуальні здібності проявляються тільки в тому випадку, коли вони складають єдиний комплекс. Якщо людина надає підвищене значення тільки тій здібності, яку вона має в даний момент, то вона буває так засліплена її значущістю, що не помічає інших цінностей і здібностей ні у себе, ні у партнера.

Сильний резонанс, що виникає при порушеннях вторинних здібностей, можна пояснити тільки специфікою емоційних відносин між людьми.

Щоб змінити потенціал своїх здібностей потрібна дуже сильна мотивація, яка здатна змінити свідомість людини і, як наслідок, – змінити поведінкові стереотипи.

Тож, якщо потенціал будь-якої з ваших актуальних здібностей не співпадає з потенціалом цієї ж здібності у партнера – виникає конфлікт.

Наприклад, ви надпунктуальна людина, а партнер звик спізнюватися. Добре, якщо ви чоловік, а ваш непунктуальний партнер жінка. А якщо навпаки? І змінити це зазвичай дуже важко, практично неможливо. Тому ви повинні бути готові до того, що цей «незначний» конфлікт буде у ваших стосунках постійно.

Поряд з тим, тільки будучи недостатньо терпеливим, ми можемо сердитися на відсутність пунктуальності. Що для кожного з нас означає «бути терпеливим», також важливе питання. Якщо ви виявляєте пасивне терпіння, а не терпеливість [1], тобто просто дозволяєте партнеру будь-що, без усвідомлення ситуації (терпите і страждаєте, накопичуючи образу), конфліктний потенціал буде лише зростати. Якщо ж ви не просто терпите, зціпивши зуби, а чітко розумієте, чому ви це робите (або чому робити цього не варто) і це розуміння додає вам впевненості – конфлікт буде вичерпано.

Часте повторювання подібних «незначних» конфліктів викликає стресову ситуацію і як наслідок – «прокидаються» хронічні захворювання.

Щоб запобігти виникненню і загостренню хвороб, потрібно зменшити конфліктний потенціал спілкування зі своїм оточенням. Насамперед слід усвідомити, де знаходиться конфлікт і усунути його відповідним чином.

Більше того, у вас буде шанс зрозуміти, що ваші здібності і здібності партнера комплементарні, тобто доповнюють і збалансовують ваші стосунки)

Для цього слід розібратися з первинними і вторинними здібностями, які заважають у спілкуванні. Відмітьте (від 1 до 10) потенціал своїх актуальних (первинних і вторинних) здібностей і здібностей партнера. Але не забувайте, що це буде лише частина правди – ваша правда. Потім цю ж дію має виконати ваш партнер – оцінити ваші і свої актуальні здібності. І це ще не вся правда. Після того, коли ви обговорите те, що у вас вийшло, ви матимете можливість викристалізувати правду. Якщо не зможете, а це, повірте, не легко – шукайте фахівця, який вам у цьому допоможе. Як тільки ви усвідомите «де собака зарита», подальші дії – лише «справа техніки».

Бажаю любові!

 Джерела:

  1. Пезешкиан Н. «Психотерапия повседневной жизни: тренинг разрешения конфликтов»
  2. Пезешкиан Н. «Как позитивно преодолеть усталость и перенапряжение»

 © Майя Лукова, maya.kiev.ua


[1] Мовознавці чітко розрізняють поняття “терпіння” та “терпеливість”, “терпимість” (толерантність). Наприклад, к “Молитві у терпінні”, звертаючись до Бога, християни просять: “Прийми це моє терпіння як покуту за мої гріхи…” І навпаки: “Пошли мені, Господи, Твою ласку витримати в надії й терпеливості так довго, доки Тобі це подобається”. А російські вислови “имей терпение”, “терпение лопнуло” науковці радять не перекладати буквально, а вживати природні українські вислови “будь терпеливим”, “терпець увірвався”. Тож очевидно, що на відміну від “терпеливості”, “терпіння” – це лише допущення фізичного існування іншого, чи будь-яких відмінностей, але – без поваги, сприйняття та розуміння. Отже, в нашому контексті не “терпіння” (страждання, нещастя), а “терпеливість, “терпимість” (витримка, розуміння, сприйняття партнера таким, який він є).

 

post

Онкологію живлять гнів, образа, страх, провина, сором, скорбота.

Чому виникають ракові пухлини?

Чому такий процес, як поділ і розмноження клітин стає причиною найстрашнішої хвороби сучасності? Адже природа задумала його, як процес творення, за допомогою якого організм росте, розвивається, квітне. Чому він несе смерть?
Відомо, що патологічним цей процес стає лише тоді, коли поділ клітин виходить з-під контролю організму через порушення його захисних сил.

Що ж руйнує захисні механізми?
Перш за все – негативні емоції, які витісняються, або пригнічуються нами свідомо чи несвідомо. Найбільш руйнівні з цих емоцій: гнів (образа), страх, провина, сором, скорбота. Ця теза доведена наукою і не потребує особливого пояснення.
Запитання в іншому. Що з цим робити? Адже на рак хворіють навіть діти і щороку кількість їх лише зростає.

Чим може допомогти психотерапевт хворому на рак? А головне, чим можна попередити появу злоякісних пухлин?
Звичайно, в разі виявлення процесу утворення злоякісної пухлини, в основі роботи психотерапевта – конфліктцентрована терапія, яка має базуватися на певних кроках.

Перше.
Потрібно стабілізувати не лише фізичний, а й психічний стан людини (як, зрештою, і при будь-якому захворюванні).
Психотерапевту необхідно зосередитися на релаксаційних методиках, режимі харчування, сну, відпочинку хворого, застосуванні методів енергетичного відновлення організму, на власних ресурсах хворого, які продукують у нього позитивні емоції.

Друге.
Пропрацювати стресову ситуацію, проаналізувавши життєві ситуації, які травматично впливали на хворого протягом тривалого часу на роботі та вдома. У позитивній психотерапії це так звані макро- та мікроподії, які відрізняються частотою повторюваності. Макроподії – травматичні життєві ситуації, які несуть стресове навантаження і які трапляються вкрай рідко в нашому житті. Психіатри Холмс і Рей вивели окрему шкалу стресів, де 100 балів – найвищий ступінь:
100 – Смерть чоловіка
73 – Розлучення
63 – Смерть близького члена сім’ї
53 – Особиста травма або хвороба
50 – Одруження
47 – Звільнення з роботи
45 – Примирення з чоловіком
45 – Вихід на пенсію
45 – Зміна здоров’я члена сім’ї
40 – Вагітність
39 – Сексуальні ускладнення
39 – Додаток сімейства
39 – Зміна робочого статусу
38 – Зміна фінансового статусу
37 – Смерть близького друга
36 – Зміна профілю роботи
35 – Зміна кількості конфліктів з чоловіком
31 – Солідна заставна або позика
30 – Наближається плата заставної або позички
29 – Зміна обов’язків на роботі
29 – Син або дочка йдуть з дому
29 – Конфлікти з родичами, своїми або дружина
26 – Видатне особисте досягнення
26 – Чоловік починає або перестає працювати
26 – Початок або закінчення школи
25 – Зміна умов життя
24 – Зміна життєвих звичок
23 – Неприємність з начальством
20 – Зміна години або умов роботи
20 – Зміна місця проживання
20 – Зміна навчального закладу
19 – Зміна звичок відпочинку
19 – Зміна релігійних звичок
18 – Зміна соціальних звичок
16 – Зміна звичок сну
15 – Зміна числа сімейних свят
15 – Зміна звичок у їжі
13 – Відпустка
13 – Різдво
11 – Незначне порушення закону
Ця шкала загальновідома. Вона дозволяє проаналізувати макроподії за останній рік і визначити вплив вказаних стресорів на організм людини.

Можете зараз проаналізувати свій рік. Навіть за умови, що ви набрали менше 150 балів –  маєте ймовірність психосоматичних захворювань на 30%. Відповідно, за умови 150-300 балів – ймовірність дорівнює 50%. А якщо результат складає більше 300 балів – ймовірність висока, вона наближається до 80%. Та за будь-якого результату, вам потрібно подбати про здоров’я і потреби свого організму.

Та… як не дивно, не макроподії є основною причиною психосоматичних захворювань, адже, як в видно, трапляються вони не так часто в нашому житті.
Позитивна психотерапія, розглядаючи причини психосоматичних порушень, робить наголос не лише на життєвих подіях.
Основна увага – до мікроподій (мікротравм), які часто повторюються, накопичуючи латентний стресовий потенціал. Такі, наприклад, як непунктуальність партнера, запізнення потяга, ненадійність і несправедливість співробітника тощо травмують нашу психіку куди сильніше, ніж великі життєві події.

Отже, щоб позбутися психологічних блоків (пропрацювати витіснені та пригнічені негативні емоції: гніву (образи), страху, провини, сорому, скорботи тощо) насамперед потрібно визначити, об які актуальні здібності людей ми ранимося найбільше. Що найбільше ми не можемо прийняти – нещиру ввічливість, неохайність, невірність, нечемну прямоту, непунктуальність?.. Що? Що нас дратує «аж до тошноти», «як ніж в спину», що «тисне голову», «виводить з рівноваги», «стискає серце»… Що?

Третє.
Потрібно подолати соціальну ізоляцію хворого, налаштувати його на спілкування з партнером, рідними, дітьми. Погодьтеся, що це можливо лише за умови внутрішньої збалансованості і гармонії. За умови поєднання духу, душі і тіла. І, зрозуміло, що насамперед такий стан має бути у самого психотерапевта.

І нарешті – четверте
Це, напевне, найважчий етап. Потрібно подолати безнадійність та страх перед майбутнім, актуалізуючи сенс життя. Укріплення внутрішніх душевних захисних механізмів хворого, можливе лише шляхом подолання архетипу жертви. Цей крок потребує від психотерапевта неабиякої віри в себе, в клієнта, в життя. А техніки… Їх багато.

Очевидно одне – чи не головною причиною появи в організмі людини клітин, які безконтрольно розмножуються та ізолюються від усього організму є порушення захисних психічних сил організму.

Звичайно, кожен психотерапевт використовує свої фахові методи роботи з витісненими чи пригніченими емоціями. Ми різні і це прекрасно.

Втім, враховуючи зростання кількості хворих на онкологічні захворювання, особливо дітей в Україні, беззаперечним є факт необхідності об’єднання фахівців навколо психологічної просвіти щодо руйнівної сили негативних емоцій та методів їх нівелювання.

Щиро прошу усіх колег більше про це писати.
Дякую.
Бажаю любові і знань про себе.

© Майя Лукова, maya.kiev.ua

 

post

“Папа может…”

Памятаєте пісню: «Папа может, папа может, все, что угодно,..Только мамой, только мамой не может быть!».

Нам, жінкам, часто здається, що ми виконуємо “усю брудну роботу” в сім’ї, а партнер так, гуляє, використовуючи нас.

Звичайно, це може виявитися правдою. Тоді варто згадати, що ми самі “ковалі своїх нещасть” – як сказано в українській народній казці “Івасик-телесик” і, закотивши по-чоловічому рукави, спробувати все-таки стати жінкою.

Найперше – проаналізуйте сімейні обв’язки. Просто запишіть їх на папері та відмітьте, хто виконує ту чи іншу функцію і з якою ефективністю (у відсотках). Можливо після виконання цієї дії ви побачите своє життя по-новому?;)

Якщо ж вам пощастило і розподіл ролей рівноцінний, спробуйте обмінятися на певний час ролями. Ви зможете краще зрозуміти не лише свого партнера, але й себе, лише тоді коли станете виконувати сімейні обов’язки один одного. Нехай це буде жартома: «У кожному жарті лише доля… жарту» 😉

З дня на день ми виконуємо одні і ті ж функції в сім’ї. Мама збирає дітей до школи, забирає з занять, відвозить в лікарню, сплачує рахунки, тощо. Тато – планує витрати, вирішує проблеми з підлеглими, з ремонтниками, наповнює сімейний бюджет тощо. У шаленому темпі ми не маємо часу свої дії проаналізувати, що вже казати про дії партнера, який дратує нас недоробленими, недоказаними, недописаними, «недо»-іншими своїми сімейними обов’язками.

Не варто нарікати, що чоловік чи жінка робить щось не так, не там, не тоді… Варто спробувати самому. Тож, добровільно, на певний час, обміняйтеся. Мама нехай виконує певний час один з татових обов’язків, а тато – мамин.

Інколи доля нас примушує це робити, коли сім’я з певних причин стає неповною, але не варто чекати, щоб доля піднесла нам такий «подарунок».

Якщо вам вдасться зробити об’єктивні висновки з цього обміну, ви краще зрозумієте один одного. І наступного разу, коли захочеться покритикувати партнера за те, що він виконав щось не так швидко або не так добре – спробуйте самі;)

Бажаю любові!

 © Майя Лукова, maya.kiev.ua

 

post

Чому після жіночих семінарів і тренінгів жінки розлучаються?

Всесвітнє інтернет-павутиння рясніє жіночими тренінговими програмами: «Любовь к себе, Женственность, Как соблазнить, удивить, возбудить, оттолкнуть…».
Коли жінка, у якої енергетичних ресурсів вистачає лише для того, щоб безцільно водити курсором по екрану комп’ютера, заходить у цей клондайк порад і методик, її засмоктує. І вона починає натхненно ходити, слухати, читати. Вона чіпляється за кожне приємне слово, як за останню надію. Вона сподівається, що все це додасть їй сил, поверне до того стану щастя і радості, в якому вона колись була і який ще пам’ятає.

Скажете: «Ну, і що ж тут поганого?».

Нічого поганого, звичайно. Це добре. Але тут головне не перестаратися.

Варто пам’ятати, що мужчина тієї жінки, батьки, діти та всі інші, через яких вона (на її думку) втратила енергію, не ходять, не слухають і не читають разом з нею.

Потрібно усвідомлювати, що формула гарних взаємних стосунків складається якнайменше з двох складових увага до партнера і доброзичливе ставлення до того ж партнера.
Жінка ходить на семінари і тренінги щоб стати Жінкою, щоб розвинути в собі три головні жіночі якості – впевненість, чуйність та щирість. Впевненість в тому, що знайдеться мужчина, який про неї подбає, або її мужчина стане, нарешті, таким. Розвинути чуйність та розумінні того, що усі ми різні та вміння бачити у цьому «різному» лише хороше і нарешті – щирість як уміння рахуватися з почуттями іншої людини і приймати свої почуття.

Але дуже часто вже після одного семінару жінки намагаються кардинально змінювати своє життя, звички, манери. Навіть не кардинально, а радикально, я б сказала. Більше того, вони починають повчати своїх чоловіків, дітей, батьків, керуючись, звичайно, лише гарними намірами. Але при цьому жінки забувають що їх рідні «не ходили, не слухали, не читали разом з ними…», що вони ще в «старому світі» перебувають, а вона вже «очень и очень, не как либо что, а – вчона» – як казав Голохвастов.

Найстрашніше така ситуація відбивається на стосунках з чоловіком. Оскільки ставлення жінки до чоловіка зазвичай не залежить від чоловіка і його поведінки, жінка сама вирішує, як до нього ставитися. І чим частіше «А я тобі казала», тим менше доброзичливості в стосунках. Коли жінка починає «вчити чоловіка жити» в ситуації, коли і так вже стосунки не найкращі, м’яко кажучи, тоді все – кінець стосункам.

Що ж маємо в сухому залишку? Жінка пішла на «жіночий» семінар для того, щоб покращити стосунки з чоловіком, а в результаті, лише їх погіршила. Вона ж багато вже знає, хоче «пояснити», з неї «пре» вся та корисна інформація.

Арифметика проста. Повна увага до партнера залишилася, ніби то, але доброзичливе ставлення до того ж партнера зникло: «Він же не знає, він тупий, ось я його навчу, і тоді…»

Це найбільша помилка жінок. Чоловіка можуть навчити батьки, вчителі, досвідчені старші чоловіки, священник, психолог, Бог, Всесвіт, Життя.., але не його кохана жінка. Пам’ятаєте приказку українську народну: «Чоловік голова, а жінка – шия»? Шия, дівчата, не говорить, на ній немає такого органу. Вона повертає, спрямовує «Голову» і робить це м’яко, ніжно, бо у «Голови» буде запаморочення, або взагалі – відірветься ваша «Голова» і причепиться до іншої «Шиї».

Зрозуміло, що якщо жінка вже пішла «тренінгуватися», значить одна з трьох умов гармонії з чоловіком уже зникла: фізична, емоційна або інтелектуальна гармонія. А може й усі три… І коли жінка починає після тренінгових програм стрімко розвиватися фізично, емоційно і інтелектуально, забуваючи, що її мужчина «не ходив, не слухав, не читав» разом з нею – виникає ще один конфлікт, який, накладаючись на попередній, створює вибухонебезпечну суміш емоцій, слів, поглядів, установок… Цей конфлікт незворотний, бо ще нижче опускає самооцінку жінки і принижує головні чоловічі якості: впевненість в своїх силах, цілеспрямованість, відповідальність.

Який же вихід? Що робити жінці, у якої енергетичних ресурсів вистачає лише для того, щоб «безцільно водити курсором по екрану комп’ютера»? Не ходити на семінари і тренінги?
Ходити обов’язково, якщо хочеться, але потрібно пам’ятати кілька правил:

По-перше. Розберіться в мотивації. Чому ви відвідуєте подібні семінари і тренінги? Щоб бути «кращою за всіх», модною, «благосною», або ж ви насправді хочете зрозуміти себе і оточуючих та покращити якість свого життя.

По-друге. Потрібно «дочитувати книжку до кінця і уважно». Тобто, якщо вам «зайшов» якийсь майстер, або тренінгова програма, ходіть, читайте, слухайте, поки не зрозумієте для чого це вам. Якщо не зрозуміли, навіщо це вам і що далі робити – ідіть на іншу програму. Пробуйте. Шукайте.

Третє. Шукайте семінари і тренінги «для двох» нехай ваш чоловік почує «все корисне про стосунки» не від вас.

Четверте. Не зосереджуйтеся на одному методі підтримки. Семінари і тренінги добре джерело знань, але є ще інші енергетичні ресурси: безумовна любов ваших батьків до вас (якщо вам з цим пощастило), подруги, однодумці, розвиток талантів, молитва, індивідуальна психотерапія… Правда, усі ці перелічені заходи відносяться до VIP-послуг. Та, обирати пріоритети вам.

П’яте. Не чекайте моментальних змін. Скільки вам? Двадцять, тридцять, сорок, шістдесят? Усі ці десятиліття ви жили і гарно почувалися з іншим станом свідомості, з іншими поведінковими патернами, установками. Отже, якщо ви справді бажаєте змін, вони будуть, але потрібен час і віра в себе, в людей, у Всесвіт.

Шосте.  Не намагайтеся змінити когось іншого (партнера, дітей, батьків, друзів, родичів, співробітників, продавця в магазині, водія маршрутки…), нехай це роблять професіонали, Життя і ваші позитивні зміни. Змінюйте себе, а інші – «підтягнуться».

І нарешті. Пам’ятайте головне. Як тільки змінеться ваша свідомість, почне змінюватися все навколо вас. Усе: поведінкові стереотипи, установки, люди або їх присутність у вашому житті, робота, смаки… Все навколо вас стане іншим. Увага! Зміняться також ваші попередні життєві сценарії. Якщо ви готові – в добрий час. Та, думаю, що готові, якщо дочитали до кінця 😉

Щиро бажаю любові!

Щиро дякую Носрату Пезешкіану за знання і Руслану Нарушевичу за натхнення.

Частина 2 тут

Дякую автору за картинку.

© Майя Лукова, maya.kiev.ua

post

Ведична психологія, кажете?! А якщо совєцьке кіно?

Сьогодні, зовсім випадково переглянула совєцький фільм «Любимая женщина механика Гаврилова». Ось де психологія стосунків!

Автор сценарію С. Бодров-старший  явно щось знав. Респект!

Про акторський склад навіть не йдеться – букет талантів!

Любі красуні «за 30», перегляньте це кіно, адже, як сказав дядя героїні фільму: «Вас баб всегда жалел. На какую не посмотришь – у каждой драма».

Ось де покроковий алгоритм подолання негативних емоцій!

Яка там ведична психологія!

38 літня героїня Людмили Марківни Гурченко, переживаючи складну життєву ситуацію (наречений не прийшов до РАГСу), за один день пройшла усі ці кроки:

  1. Допомогла іншій жінці ( переключилася зі своїх думок).
  2. Поговорила з людиною, яка приймає її безоціночно. Їй, звичайно, пощастило, що вона має таку подругу. Насправді, в житті це рідкість.
  3. Купила нову сукню і зробила нову зачіску.
  4. Прибралася і прогулялася з подругою містом, моргаючи до чоловіків.
  5. Шопінг. Купила, те, що її порадувало, нехай навіть «японский таз эмалированный».
  6. Пішла до друга Паші, бажаючи прийняття себе як жінки. Тут вона схибила. Не можна цього робити. Адже образа енергетично сконцентровується на нижніх енергетичних центрах. І секс, навіть з коханим мужчиною,  в стані образи, лише збільшує  негативний потенціал емоцій жінки, що вже казати про «Пашу». Добре, що Всесвіт її зупинив.
  7. Зрозуміла, що не вона має чекати мужчину, а він її, коли Резо дочекався коханої під РАГСом і викрав її з під носа нареченого.
  8. Зрозуміла, що «бросают» біля РАГСу не лише її.
  9. Почула, що потрібно говорити самій про свої чесноти, не соромитися цього.
  10. Поспілкувалася з творчою людиною.
  11. Потанцювала до сліз.
  12. Отримала підтримку від доньки, яка її, до речі, весь час спасала.
  13. Нарешті вийшла з позиції жертви коли донька сказала: «Я горжусь, что у меня такая мама»
  14. Відповідала усім «Все хокей», намагаючись бути на позитиві. Це було важко, адже емоції до кінця на прожила. Кіно совєцьке, пам’ятаєте?
  15. Прийняла пропозицію руки і серця друга-Паші, який пообіцяв про них з донькою піклуватися. Це і міг бути кінець совєцького сюжету.

Але  тут інша, передбачувана розв’язка радянського кіно, яке було покликане виховувати відповідальність і мужність у радянських  чоловіків (на жаль сучасні чоловіки такі фільми  дивляться рідко.  Гаврилов не прийшов до РАГСу, тому, що його забрала міліція, за те, що він вступився за жінку. . Щось таке… Словом – герой.

Загалом – радянський «happy end».

На жаль, життя не завжди такий  happy end.

Сучасні психологи, особливо ведичні, радять жінкам «не залипати» на чоловіках.  Адже, якщо жінці мужчина подобається більше, ніж вона собі біля цього мужчини – буде біда.

Жінка повинна сама відбутися як особистість. Так, героїня фільму красуня і «пахала», підіймаючи на ноги доньку. Але донька сама їй сказала: «Посмотри, как ты живешь. Когда ты последний раз была в театре, а какую книгу за год прочитала? С  тобой скоро будет не интересно общаться!».

Практика показує, що в такій ситуації стосунки не будуть довготривалі, навіть якщо ваш Гаврилов повернеться. По-перше, жінці потрібно  бути самій з собою щасливою (мати захоплення, подруг, бути доглянутою і радісною тощо). А друге, закрити очі і сказати «трах тібі дох тібі дох». Тобто розслабитися, якщо Гаврилов  – ваш чоловік, то він буде з вами, а якщо ні – тоді ви просто будете чекати іншого  і все одно будете щаслива. Бо ж ви – цілісна особистість.

В радянському союзі не було інститутів церкви і психологічної підтримки, які покликані зцілювати душі після таких драм. Ідеологічна машина працювала через мистецтво. Ну, ще бум партком, містком, профком і тд.

Переглянь те цей фільм, красуні з «драмами», образами і біллю – це прекрасні терапія. А ще, купіть сукню, зробіть зачіску та все інше, як у цьому фільмі.

Якщо все ж ці дії вам не допоможуть, знайдіть фахівця по зціленню душі (священника або психолога). Це буде дорожче, ніж «эмалированный таз», але дешевше, ніж плаття.  Це наша робота. Приходьте, розберемося. Все не так страшно, як здається. Ви будете щаслива. Якщо не з Гавриловим, то з іншим…

Плаття все одно купіть.

Бажаю щастя.

 © Майя Лукова, maya.kiev.ua

post

Як перетворити красуню на чудовисько? Конфлікт ввічливості і щирості.

Сім’я – це відкрита система і як кожна відкрита жива система, сім’я наділена прекрасними властивостями реінтеграції та самовідновлення.

Сім’я – це опосередкована ланка між соціальними нормами і процесом розвитку індивідуума. Відповідно, на цю систему впливають, як зовнішні фактори (соціальні умови), так і внутрішні (члени родини). Якщо змінюється суспільство – змінюється сім’я, і якщо змінюються її члени, сім’я також відчуває ці зміни. Отже, гомеостаз (внутрішня сталість) сім’ї залежить від різноспрямованих факторів. Фактично можемо погодитися з тим, що у сучасному суспільстві довготривалий 100 % гомеостаз сім’ї неможливий. Світ змінюється надто швидко, а члени родини – ще швидше.

Зрозуміло, що хтось в родині має дбати про сталість внутрішнього середовища, про сталість норм, традицій. Звичайно, у кожній культурі цю роль виконує жінка. А найстарша жінка в родині, особливо у східній культурі, вважається взагалі найповажнішою особою. Бо саме найстарша жінка в родині акумулює енергію родини. Бачили стареньких гарних бабусь? Ніби ж і у зморшках вся, і має бути не гарна, а від неї віє таким миром, таким добром і позитивною енергетикою, що хочеться бути поряд з нею постійно. Бачили? Напевне ж пощастило її родичам?!

Чому ж не усі бабусі такі гарні. Є така приказка українська: «Така гарна була наречена! Чому ж стала такою негарною жінкою?».

Чому так швидко жінка втрачає внутрішню красу? Куди зникає вогонь в її очах? Чи лише вона одна в цьому винна?

Починається все з того, що жінку виховують з дитинства як чемну дівчинку: «Не бігай, не кричи, не огризайся, мовчи, не лізь, не висовуйся – ти ж дівчинка, не чемних ніхто не любить». Потім: «Будь чемною, мовчи, терпи, не переч чоловікові – ти ж жінка». Ось і все! Ось і маємо чемну, терплячу, але ображену з пухлинами у грудях, ендометріозом, каменями у печінці, з кволою ходою і мутним поглядом, але дуже «соціалізовану» і «чемну» жінку.

«Маємо те, що маємо» – казав один політик.

А що потім? Якщо вірити японській мудрості: «Надмірна чемність переходить в наглість». Іншими словами, жінка перестає бути чемною і ввічливою та щиро (нагло) говорить і робить те, що «накипіло». І дякуйте Богу, якщо ці емоції виражаються у соматиці, або трансформуються у емоційні зриви, невротичні реакції. Інакше – психіатрична допомога. Отже, в результаті совєцького виховання маємо ключовий конфлікт між потребами особистості у безумовному прийнятті нашої щирості та впевненості, що ти «ок» (навіть, якщо ти трохи зраз нечемний) і вимогами суспільства щодо стриманості, слухняності тощо.

Що ж цим усім робити?

Як молодій жінці, яка має ресурс від природи давати позитивну енергію дітям, чоловікові, а потім ще й внукам, правнукам (кому пощастить), як їй жити, як створити, зберегти сім’ю, а головне себе не втратити? А ще ж хочеться бути щасливою…

Отже, жінка може закачати по-чоловічому рукави і стати жінкою. Головне знайти ресурси для радості.

Чоловікам також складно. Вони не можуть втямити, як же ця «красуня-наречена» перетворилася на «чудовисько-дружину». Це просто. Чоловікові потрібно виконувати кілька простих правил, щоб таке сталося:

  1. На розмовляти з нею
  2. Не слухати її та ігнорувати її потреби
  3. Суперечити їй у всьому
  4. Не підбадьорювати
  5. Не турбуватися про неї
  6. Фліртувати з іншими жінками
  7. Бути відстороненим і байдужим
  8. Критикувати її постійно
  9. Ухилятися від розмови та двозначно говорити: «Ну, не знаю», «Подивимося», «Ну, можливо», «Як вийде».
  10. Забувати про неї, на звертати на неї увагу
  11. Не говорити про те, що з тобою відбувається.

Якщо виконаєте ці умови, любі чоловіки, легко зробите зі своєї красуні-дружини стерво. І все, ваша сім’я перетвориться у «шлюб духів». Тобто для людей нібито все нормально, але ви з нею хочете один одного повбивати. Тут крапка. Ви уже скалічені, кожен окремо і ваша сім’я в цілому.

У цьому випадку існує три варіанта вирішення проблеми. Перший. Далі «живете разом» у такому ж «веселому» режимі. Маєте бути готові до того, що ваш шлюб буде насичений скандалами, зрадами, хворобами і скаліченими дитячими душами.

Другий. Розходитеся і шукаєте іншого партнера. У цьому випадку логічно, що «партнер-каліка» притягне іншого «партнера-каліку» (їх багато у пошуку, усі однаково виховувалися). І все почнеться спочатку: зустріч, терпіння, образи, терпіння, образи, терпіння,.. розлучення.

Є ще один варіант. Зробити паузу. Відверто поговорити і розібратися, отримавши знання про те, як будувати стосунки. Цієї мудрості не навчає ні наша середня, ні вища школи. Головне: «квадрат гіпотенузи рівний сумі квадратів катетів», це головне в житті. Отже, доведеться потрудитися і знайти для себе джерела знань. Тут важливо не заблукати в лабіринтах новомодних течій. Найперше читайте класиків психології та психотерапії. А там, доля вас виведе.

Але для початку варто просто обговорити ситуацію. Так, буде не легко, але усі ми грамотні і навіть з вищими освітами, і навіть не з однією. Дайте відповідь найперше собі на запитання:

  • Чи може бути вирішена ця проблема?
  • Чи хочете ви дійсно щось змінити?
  • Чи може ваш партнер відповідати вашим сподіванням?
  • Чи хоче він (вона) вирішити цю проблему?
  • Чи намагалися ви знайти вирішення цієї проблеми?
  • Чи розглядаєте ви ситуацію чесно і відверто?
  • Чи відверто ви висловлюєте свою думку?
  • Чи готові ви прислухатися до свого партнера?
  • Чи готові ви приділити увагу своєму партнеру і самому собі?
  • Чи очікуєте ви моментальних змін?
  • Чи очікуєте ви що партнер зміниться, чи готові ви змінюватися?
  • Чи даєте ви шанс собі і партнеру?
  • Чи зберігаєте ви прив’язаність до партнера і приймаєте його як особистість навіть під час серйозного конфлікту?

Після цих відповідей ви отримаєте орієнтир вашої подальшої роботи над стосунками. Важливо також пам’ятати, що чоловіки і жінки різні (про це також багато написано) і враховувати це під час побудови «стратегії порятунку любові».

Насправді ж для гармонійних стосунків між чоловіком і жінкою необхідні лише дві умови: доброзичливе ставлення один до одного і повна увага один до одного.

Все. Головне ці дві умови зберегти і примножити з плином часу.

Бажаю любові, щиро ваша Майя

Надихнули джерела:

  1. Носсрат Пезешкиан Семейная позитивная психотерапия
  2. Руслан Нарушевич «Любовь без ГМО»

  © Майя Лукова, maya.kiev.ua