post

Тунель (психотерапевтичне оповідання)

Вона несамовито бігла темним вузьким тунелем, усе своє свідоме життя, вдивляючись у світло, яке манило її десь там, вдалині, жевріючи вогняною крапкою. Бігла, достоту не розуміючи чому і куди біжить. Бігла не озираючись і не звертаючи уваги ні на що. Так минали години, дні, роки, десятиліття…

Аж однієї миті перед нею виникла нездоланна перешкода. Вона на щось натрапила, щось її зупинило. Щось важке, тверде, холодне, вологе… Запаху вона не відчула. Омріяне світло вдалині ще виднілося, та щось не пускало її бігти далі. Вона щосили намагалася подолати цю перешкоду. То заперечуючи її наявність взагалі, то знецінюючи її силу і вплив на своє незбагненне бажання бігти, будь-якою ціною.

Та перешкода ніби ставала вищою, більшою і сильнішою, огортаючи її і стискаючи кільцем полону. Солодко шепочучи на вухо: “Всееее. Ти прибігла…”. Нарешті вона була змушена зупинитися. Зупинитися і… подихати.
Її виснажене тіло зігнулося у мить, ніби переломившись навпіл. Важко і рвучко дихаючи собі у набряклі коліна, вона нічого не відчувала.

Поволі почали приходити думки. Люта злість накотилася і втопила її у нерозумінні. Чому саме тепер вона мусить зупинитися, коли яскраве світло в кінці тунелю ніби ж так близько?! І ніби ж залишилося зовсім не багато… Чому вона має зупинитися зараз, коли вона, здавалося б вже налагодила ритм дихання, обрала потрібний темп?! Її ноги вже бігли самі, як колеса Інтерсіті, не підкоряючись її волі. Та й волі вже не було. Вона була непотрібна їй у цій злагодженій до автоматизму, маніакальній активності. Вона просто знала, що їй треба бігти туди, на світло. Просто бігти, з усіх, щедро подарованих їй сил. “Чому саме тепер я зупинилася?..” – злості вже не було. Був лише відчай.

Наразі залишалося лише одне – дихати. І вона дихала, рвучко вдихаючи в себе Всесвіт та видихаючи сухим жаром думки, які в повітрі наче ставали іншими. Вони ніби розпаковувалися, розархівовувалися, розкривалися. Їх ставало більше, більше і вони були такі різні. Думки оточили її зігнуте навпіл тіло з усіх боків і раптом вона відчула бажання негайно розпростатися, щоб побачити, зрештою, їх усі.
Коли, напруживши м’язи, вона обперлася руками у свої скамянілі стегна, щоб випростати виснажене бігом тіло, її ніби вдарило струмом. “Це неможливо! Як! Чому! Як я маю побачити? У мене ж тісно заплющені очі! Чому?! Чому вони заплющені?!” – це усвідомлення струснуло її з середини, перевернувши душу догори дриґом.
Їй стало до болю страшно. Страшно відкривати очі, страшно вирівнюватися. Страшно. І вона знову зігнулася. Перехопило подих. Думки роєм гули в її голові: “Як? Чому? Я що бігла із заплющеними очима всі ці роки? Справді!? Для чого? Коли це сталося? Як я не помітила?!..”.

Вона дихала і думала, намагаючись піймати кожну думку, хоча б зачепити її за край, хоча б торкнутися… Та вони то з’являлися, інколи суперечачи одна одній, то зникали залишаючи її наодинці з тягучою, дзвінкою порожнечею. “Я підведуся. Я цього хочу” – подумала вона – “бо хіба є інший вихід?”. Набравши повні груди повітря, на скільки дозволило їй зкуцюрблене тіло, вона випросталася. І… завмерла від болю. Усе її тіло, ніби стало суцільним болем. Суцільною раною. Вона його відчула. Усе цілком, в одну мить. Кожен м’яз, кожен суглоб, здавалося вона бачить, як працюють її внутрішні органи.
“А-аааа” – зірвалося з нерозтулених вуст. Вона почула це, Почула свій голос і він здався їй чужим. Потім відчула невимовну спрагу у пересохлому на Сахару горлі. Потім відчула легкий подих вітру, на липкій і брудній шкірі. Потім, потім вона відчула запах того вітру. Так, так. Він пахнув дитинством. Дивно, трепетно і сумно… Сльози градом покотилися по її щоках. І нарешті – непереборно закортіло розплющити очі.

Вона ще довго вагалася, несміливо перебираючи думки на кшталт: “А що як?..” Та потроху, несміливо її кволі повіки розплющувалися. Сліпучо яскраве світло, з потужністю Цунамі, вмить заполонило її, як порожню посудину. Воно заливалося у найдрібніші щілини тіла, вривалося в душу, збуджуючи дух до незнаних нею досі вершин.
Поволі вона оговталася. І тіло зрештою “змирилося” з цим осяйним теплом, крок за кроком звикаючи до нього. Відчуваючи найменшу зміну температури, напряму чи сили цього потоку. І душа почала говорити, і з’явилися сили. Аж тепер вона була готова побачити все навколо, відчути все, зрозуміти все… Захотілося Жити. Тут, тепер, негайно. І вона почала Жити, відчуваючи світ усім тілом і душею. Ніби вперше, з дитячим запалом, забувши скільки тепер має за плечами зрілих років.

Тоді вона ще не знала, що її шлях до Життя лише починається. Так, лише починається. І що на тому шляху вона ще не раз  відчує, як її тіло згинатиметься і нитиме від болю, як її душа кидатиметься від “добра” до “зла”, як її мозок розриватиметься від шаленого потоку яскравих думок. І вона ще не знала, що все одно впорається з тим усім, стаючи ще кращою у своїй м’якій силі.
Тоді вона напевне знала лише одне. Більше ніколи вона не бігтиме “в милі” з міцно заплющеними очима на примарну цятку у кінці збудованого кимось тунелю.

08.04.2020 © Майя Лукова

post

Вона може… (психотерапевтичне оповідання)

На невеликому, залитому сонцем, пероні регіонального вокзалу гудів вулик строкатих людських думок…
Молода сім’я з двійком дітей метушилася з квитками. Хлопчик – молодший з дітей проситься до батька на руки. Років зо два як живе у цьому світі, такий милий… А дівчинка (років восьми) стоїть поряд, спостерігаючи за своєю сім’єю. Стоїть, спостерігає, та ніби її тут немає. Стоїть, як тінь, із зачохленим спортивним гімнастичним знаряддям на плечі. Лише її сумні очі підлітковим вогнем визирають з-під шапки, а губи точно відраховують хвилини до прибуття потяга. Бо тоді вона поїде з мамою до столиці на змагання. І вони будуть лише удвох. І мама буде лише її. Цілих три доби!..

Он дівчина у модному одязі, років двадцяти з хвостиком (хто ж відстежить тепер ті “хвостики”) скоса поглядає на вбрання якоїсь пані. Такої ж модної пані, як сама. Ніби приміряючи по шкалі модності: “Що то за стиль, чи пасуватиме він мені? Що це за одна така, я ж усіх ніби модних знаю, місто ж невелике?..”

А пані думає своє… Пані думає як їй шкода тієї восьмилітньої дівчинки зі спортивним обручем через плече. А може шкода себе у її віці… Коли вона була змушена досягати неможливих для неї вершин, щоб заробити увагу батьків і, відповідно, їх любов…
Як вона хоче бути тією молодою мамою і дати синові безмежну віру в його сили, а доньці подарувати стільки любові, скільки може вмістити її материнське серце. Просто так подарувати, без очікувань повернення. Подарувати, вселивши синові нездоланну віру у власні сили, а доньці – монументальне відчуття безпеки…
Як цій пані приємно було б бути тією двадцятилітньою “з хвостиком” і перейматися модними трендами з таким же захопленням і такою ж дитячою радістю…

Та вона не така…
А яка вона? “Яка я?” – думала пані – “Що я ще можу?”. “Яка моя місія, як жінки, жінки, що вже йде на захід сонця?” – подумала вона, одразу ж побачивши скептичний вираз обличчя однієї молодої красуні: “Місія! Фе, яке заюзане слово…”. Згадала і посміхнулася, думаючи: “Можу… Напевне ще щось можу…”.

Більше вона не хотіла думати про це… Просто стояла, залита сонцем, посміхаючись якоюсь внутрішньою, глибокою посмішкою. Стояла, відстежуючи свої почуття, насолоджуючись тремтливою яскравістю зимового сонця.

Стрімко під’їхав потяг, агресивно порушивши “дзен” перонного егрегора. І одразу на пероні почався стрімкий “броунівський” рух активних тіл, валіз, думок, затягуючи з собою усіх і все…

В одну секунду пані стала “сама концентрація”. І, підхопивши свої валізи, дбайливо і міцно, як рідне дитя, рушила з місця. Як вона щиро зраділа, коли зрозуміла, що не матиме чарівної нагоди прогнати “зимовий дзен” еротичною пробіжкою з валізами по перону – її вагон дивним чином зупинився біля неї і вона опинилася першою в черзі на посадку. Люди поспіхом виходили з вагона. Вона стояла в очікуванні біля відчинених дверей вагона і думки знову прокинулися: “О, як приємно, що є у нас мужчини готові допомагати чужим жінкам (немолодим і непривабливим)” – подумала вона, проводжаючи ніжним поглядом “героя”, який допомагав жінкам зійти з потяга.

Висадка завершилася і вона знову стала “сама концентрація” та це її не врятувало. Нарешті вона зайшла до вагону вже після більш “концентрованих” жінок, все ж втиснувшись з ніяковою посмішкою перед чоловіками.

“Гаразд, де ж місце? Ойой! Зайшла не в ті двері. Ну що ж, ще трохи…” – майнула думка. І тут вона відстежила, що надто спокійна, надто розслаблена для такої ситуації, незважаючи на те, що “линути” з валізами довелося вузьким проходом, оминаючи пасажирів, які зайшли “у свої двері”.

Нарешті її місце. А куди ж валізу? Усі місця зайняті. І тут мила жінка, з сусіднього крісла пропонує попросити мужчину, щоб той закинув валізу на поличку. “Мужчину? Попросити? Гаразд” – подумала вона, знову дивуючись, що так легко готова попросити про допомогу… чужого мужчину. Та окинувши оком великий сидячий вагон, миттю оцінивши ситуацію, як професійний стратег, вона зрозуміла, що скільки бачить око – скрізь жінки. «Пощастило…» – подумала з посмішкою вона і на мить застигла у роздумах.

Прислухалася до себе, чи готова вона зараз йти так далеко на пошуки допомоги… Її тіло, стомлене нещодавнім подоланням бар’єрів відповіло категоричне «НІ». Чи хоче вона зараз бути слабкою і беззахисною? Чи все ж готова подбати про себе сама? Її дух відповів, що можна спробувати.

“ОК. Варіант рішення номер два” – майнула думка – “закинути самій”. Ця шалена ідея викликала в неї посмішку. І не лише в неї, але й у милої сусідки, яка глянувши на її високі підбори на стильних чоботях, заманливий розріз на вузькій еротичній спідниці і тонкий стан, подумала: “Ну не знаю…)))”.

Пані глянула на сусідку, лукаво посміхаючись (вже неприховано) і промовила (розраховуючи у долі секунди силу, гнучкість, ширину розмаху і висоту падіння): “Ну що?..”. Потім перевіривши безпеку широко розставленими стрункими ногами на підборах, напруживши усе свої струнке тіло, “ехнувши” театрально, легким граційним рухом закинула валізу на поличку. Закинула і трохи сором’язливо, горда собою, посміхнулася милій сусідці відкритою посмішкою. А та, не довго думаючи випалила замислено: “Мда… жінка може все” – і зайняла своє місце, пропустивши пані до вікна, знову занурившись у стрімке інтернет-павутиння на своєму смартфоні.

Коли пані нарешті вмостилася на своєму місці, порозкладавши, у якомусь, лише їй відомому, порядку усі свої чарівні маленькі речі, її думки знову прокинулися: “Як сказала ця мила молода жінка? Жінка може все? Так. Ось що я можу – ВСЕ!”. Від цієї думки її обличчя чарівно змінилося, а посмішка пронизала усе її тремтливо ніжне і водночас надійно міцне тіло. “Так. Жінка може все. Дякую…” – подумала вона і занурилася у “дзен” чарівного зимового пейзажу за вікном швидкісного вагона. Швидкісного, як її стрімке життя. Але тепер ця стрімка плинність життя та жіночих років її вже не лякала: «Я можу все!»…

 © Майя Лукова, maya.kiev.ua

post

Втрата опори

Він увійшов до кабінету невпевнено, ніби на мінне поле, уважно вдивляючись у кожен предмет. Він ховав погляд, прикриваючи його ледь помітною посмішкою, ніби йому було нестерпно соромно за те, що він тут (Як я до такого докотився?..).
Сів.
Мовчимо.
Переді мною дужий, високий молодий чоловік середніх років. Добре одягнений, симпатичний (по-чоловічому). Та чомусь немає впевненості в рухах його тіла. Хоча, так часто буває, коли ти вперше в кабінеті психотерапевта. Бо що воно таке, та психотерапія? Треба бути напоготові…
Та цього разу це було щось інше…

– Що привело вас? Які маєте очікування від нашої роботи? – щось таке запитала я.
– Мені вже давно не 30, а я не знаю хто я, як далі жити, чим хочу далі займатися…
Поки він це говорив я не відчула, що він справді готовий… Готовий змінити щось. Готовий вийти з цього становища. Це звучало якось непевно. Ніби він чернетку накидав (Скажу, а там побачимо. Всеодно нічого з цього не вийде, тільки час потрачу і гроші…).
Та, все ж… Я відчула ледь помітний присмак надії в його словах, чи в погляді глибоких очей… Він ніби на секунду випрямився.

Це була перша наша зустріч. Він був мовчазним і невпевненим, з блукаючим поглядом побитого собаки і зігнутою спиною. Хоча його зовнішність, його міцне, високе тіло красномовно говорили мені про потужний потенціал внутрішніх ресурсів, подарований предками.

Потім ми говорили про втрату його опори. Опору, яка (як він думав) була міцною і надійною і йому було безпечно жити, любити, розвиватися. Та через те, що вона була зовнішньою, а не частиною його самого, її втрата зламала його дух (це я взнала пізніше). Тепер він ніби сам не свій, не відчуває сили, не відчуває опори…

Ми працювали багато (більше, ніж він очікував і складніше ніж я думала). Та через більш як півтора роки, на завершення роботи, я побачила перед собою молодого чоловіка, який сміливо дивлячись в очі, посміхався “у повний зріст”. Який був готовий спробувати жити своїм розумом, душею, тілом. Готовий робити помилки і виправляти їх, без панічного остраху покарання. Готовий відчувати і говорити про свої почуття і потреби, без страху здаватися слабким. Готовий мріяти, планувати, свідомо обирати для себе своє. Свій шлях. Свою діяльність. Свою людину. Своє життя. Який готовий спробувати жити за власними правилами.

Такий запит при зверненні до психотерапевта звична справа. Ні, не обов’язково я чітко чую від клієнта цю фразу “ніби втратив(ла) опору”. Це може звучати як: “не відчуваю землі під ногами”, “підкошуються ноги”, “голова йде обертом”, “як білка в колесі”. Так їх багато, цих фраз…
Трапляється, що навіть немає чіткого усвідомлення хто, або що було тією опорою.

Такий запит – це нормально. Бо й приходять до психотерапевта по опору (свідомо чи несвідомо). І зазвичай це не пошук внутрішньої опори. Одиниці приходять за цим (або думають, що за цим). Ті, хто вже мав певний емоційний досвід самоусвідомлення.

Зазвичай звернення до психотерапевта – це пошук тієї ж зовнішньої опори. Інколи – це непряме прохання “допоможіть мені”. А інколи – пряме.

І звісно, я обіцяю бути нею, тією “опорою”, деякий час нашої роботи. Буду, щоб створити безпечне середовище, в якому безпечно розкриватися, можна плакати, робити помилки, безпечно бути “онучею”, “зраненою дитиною”… та ким завгодно.

“А потім ми шукатимемо твої внутрішні опори”- говорю я – “І тоді почнуться складні часи в роботі: покажуться у всій красі твої супротиви, регресія, обезцінення… Та все це, частина нашої роботи”.

І все це я терпеливо пояснюю “на березі”, неквапливо занурюючись в наш контакт, щоб справді бути опорою для клієнта в час, коли в нього більше немає опори, немає сил жити…

Погодьтеся, врата опори може статися у будь-якому віці (і в 16, і в 70). І з ким завгодно.
Та значно менша вірогідність її втратити, якщо вона внутрішня, як наслідок зваженого виховання. Так, вона може похитнутися та вона є, поки жива особистість. Якщо ж опора зовнішня, якщо вона залежить від оцінки, від інших людей, зовнішніх факторів, то її втрата – лише питання часу. І добре, якщо це станеться в 16, а якщо в 70?..

Безмежно вдячна кожному своєму клієнтові. Дякую, за віру кожного і кожної з вас в мене і в себе. За вашу працю і любов.
Вірю, що кожен з нас впорається.
Щиро ваша Майя💚

post

Професійні захворювання. Чому все частіше хворіють члени колективу?

Професійні захворювання. Чому все частіше хворіють члени колективу? Чому професійне вигорання і професійна деформація стають звичним явищем?
*
З точки зору позитивної психотерапії дисфункції та захворювання викликають не великі події, а постійно повторювані дрібні душевні травми, які зрештою формують характер, особливо чутливий до певних конфліктів 
*
Ми ранимося об певні актуальні здібності людей з нашого оточення. До прикладу, в той час як ви над усе цінуєте час, інші – запізнюються. Для вас важлива ввічливість, а інші – “правду-матку” вам, не добираючи слів…
*
Прислухайтеся до своїх думок і відчуттів, коли читатимете ці запитання. Ви зможете помітити об які актуальні здібності ви ранитеся постійно.
*
Як ви реагуєте на запізнення інших?
*
Що ви відчуваєте, коли інші чинять не так, як ви вважаєте правильним?
*
Як ви реагуєте, коли від людини неприємно пахне, чи вона неохайна на ваш погляд?
*
Що ви відчуваєте, коли до вас поставилися несправедливо?
*
Що ви відчуваєте, коли помічаєте, що вас обманюють?
*
Які ваші відчуття перед іспитом чи складним завданням?
*
Відповіді на такі запитання дозволять вам визначити вашу потенційну готовність до конфліктів.
Подібні дрібні конфлікти зазвичай стають причиною порушення душевної рівноваги, яке призводить до появи різноманітних захворювань.
*
Кожна професія має свої ризики. Якщо людям, наприклад, допомагаючих професій доводиться постійно стикатися з болем і несправедливістю, то потенціал такої здібності, як любов-прийнятия у них відповідно знижується. Отже, зростає потреба у цьому ззовні.
Або ж якщо ставиться завдання досягнути мети будь якою ціною, відповідно такі здібності як, контактність, впевненість в собі, самоцінність людини, чесність, довіра можуть стати зоною конфліктів
*
Як же вберегтися від постійних дрібних конфліктів? Як не ранитися об інших?
*
Наші актуальні поведінкові норми і концепції – це наші здібності, які є вимірами розвитку нашої особистості. Вони формуються в процесі спілкування з нашим оточенням. Отже, нам під силу їх змінити
*
Щоб не ранитися об здібності інших, насамперед варто провести оцінку своїх актуальних здібностей і прийняти свою неідеальність.
Побачити свої зони розвитку. І свої ресурси.
Зрозуміти, що є те, чим ми схожі з іншими і те, чим відрізняємося. І це чудово 
І тоді зменшиться потенціал страхів і агресії та їх наслідків в дихальній, серцево-судинній, нервовій, гуморальній та інших системах організму
*
Вірю що кожен має ресурси для власного здоров’я.
Щиро ваша Майя Лукова 

post

Несімо прапор батьківства, а не хрест.

Не можу не написати.

Останнім часом багато запитів про стосунки батьків і дітей.

Так, саме в такій послідовності “батьків і дітей”. Саме так розвиваються ці стосунки. Від батьків до дітей або від учителів до учнів. Так само, як від керівника до підлеглого.  І лише, якщо налагоджена комунікація у цьому порядку, лише тоді почнеться зворотній процес.

Якщо це стосунки батьків і дітей, залежатимуть вони насамперед від кого? Так. Від батьків.

Чиї діти? Наші. Хто мав їх навчити? Ми. Яким чином? Насамперед – власним прикладом.

Прошу. Любі, дорогі, безцінні батьки своїх дітей. Не переставайте навчатися бути батьками. Погодьтеся, ви зростаєте як батьки разом зі своїми дітьми. Батьки трирічної дитини, не те саме, що батьки тридцятирічної.

Проте, одне правило зберігається протягом усього нашого з дітьми співжиття.

Повага!

Поважайте в своїх дітях особистість. Поважайте себе, як особистість, в своїх дітях.

Як тільки ваша дитина сказала: «Я сам!», починайте до себе  і до неї прислухатися краще.

І якщо у вас виникне непереборне бажання  притиснути те «Я сам», принизити, знехтувати думкою дитини. Все. Ви на шляху  руйнування контакту з вашою дитиною.

Далі все розвиватиметься надто стрімко у цьому змінному швидкоплинному світі. Ніхто не буде винен. Це просто станеться. Це просто буде. Любов піде. На її місце прийдуть холод, агресія, нерозуміння, біль, сором, образи, хвороби…

Щоб все це не було голослівно, підібрала інструкцію з виховання для батьків. Раптом комусь саме зараз вона буде корисною. Дякую, моєму учителю і колезі Наталії Босовській.

Правило 1. Не втручайтеся в справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить про допомогу.

Правило 2. Якщо дитині важко, і вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть їй.

Правило 3. Намагайтеся не привласнювати собі емоційні проблеми дитини. Проявляйте увагу до почуттів дитини.

Правило 4. Менше говоріть, більше слухайте простот віддзеркалюючи дитині її думки, емоції і почуття.

Правило 5. Адресуйтеся до ситуації, а не до дитини. Порівнюйте дитину з нею самою, а не з іншими.

Правило 6. Поступово, але неухильно, знімайте з себе турботу і відповідальність за особисті справи дитини і передавайте їх їй.

Правило 7. Дозволяйте дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (чи бездіяльності). Тільки тоді вона буде дорослішати і стане «свідомою».

Правило 8. Якщо дитина викликає у вас своєю поведінкою негативні емоції – повідомте їй про це в «Я-висловлюваннях».

Правило 9. Коли ви говорите про свої почуття до дитини, виступайте від першої особи, повідомте про себе, про своє переживання, а не про нього, не про його поведінку.

Правило 10. Не вимагайте від дитини неможливого або нездійсненного. Замість цього подивіться, що ви можете змінити в навколишньому середовищі.

Правило 11. Щоб уникнути зайвих проблем і конфліктів, порівнюйте власні очікування з можливостями дитини.

Правило 12. Правила (обмеження, вимоги, заборони) обов’язково повинні бути в житті кожної дитини.

Правило 13. Правил (обмежень, вимог, заборон) не повинно бути занадто багато і вони повинні бути гнучкими.

Правило 14. Дорослі установки не повинні вступати в явне протиріччя з найважливішими потребами дитини.

Правило 15. Правила (обмеження, вимоги, заборони) повинні бути узгоджені усіма дорослими між собою.

Любі батьки, несіть не хрест бітьківства, а прапор, як співає відомий український співак. Не терпіть, а насолоджуйтеся. Не ображайтеся, а навчайтеся. Навчайтеся постійно на помилках і зонах розвитку. Навчайтеся бути достатньо хорошими батьками. Повірте, діти, непомітно для вас, навчатимуться на вашому прикладі.

Якщо вам подаровано дитину, ви точно маєте усі ресурси гідно зростити її і підготувати до щасливого життя.

Знайдіть їх у собі, ці ресурси.

Пізнавайте себе. Розвивайтеся. Прагніть більшого для себе і своїх дітей.

Діти наше майбутнє але ми – майбутнє наших дітей.

Любіть себе у батьківстві і своїх дітей.

Будьте щасливі.

Щиро ваша Майя Лукова.

post

25%-25%-50% – емоційний життєвий баланс

Так, екологічний (як тепер модно казати) емоційний баланс зберігається, коли ми розподіляємо енергію відповідно до часу. 25 відсотків енергії, уваги, думок, почуттів, дій віддаємо минулому, щоб зробити висновки з болючого досвіду. 50 – майбутньому, щоб мати віру, плани, мрії, сподівання. І 25 – теперішньому, щоб просто ЖИТИ.
І якщо, на моє глибоке переконання, перше і друге залежить більше від розвитку вторинних здібностей (порядку, пунктуальності, обов’язковості, слухняності, точності, справедливості тощо), від здібності до пізнання,
то вміння ЖИТИ тут і зараз базується на первинних здібностях (контактності, довірі, впевненості в окейності, прикладі, надії, ніжності, сексуальності, цілісності тощо). Це здібності зі сфери “Любити”. Це базова здібність (і потреба) людини до любові, яка залежать від нашої родини, нашого оточення, нашої душі.
Від глибини наших ран і сили нашої любові.
Кожен день, як маленьке життя. Завтра… Завтра буде новий день, нові ми. А що, якщо Завтра сонце зійде не для нас? Живіть Сьогодні! Любіть життя і себе в цьому дні, в цьому оточенні, на цій роботі, в цій країні, з цими думками і мріями, з цими ранами і синяками…
І відпустіть Вчора. Відпустіть з вдячністю, низько вклонившись. Воно минуло, навчило…
Подякуйте і відпустіть.
Сьогодні.
Лише Сьогодні має сенс.
Лише Сьогодні ми живі, ми реальні, ми все можемо.
Можемо жити щасливо, по-чистому, чесно, а можемо “писати чернетку свого життя”, відкладаючи “на потім” головне, те, що більше не повториться, не трапиться, не станеться, бо стане минулим. Стане Вчора…
Живіть, благаю, сьогодні. Живіть, а не доживайте, до пятниці, до відпустки, до пенсії…
Живіть.
Дай нам Бог навчитися цінувати наше Сьогодні…
Навчитися цінувати
фантастичну реальність щоденного сходу сонця,
чарівну загадковість дитячих запитань,
багатозначність стомленої материнської усмішки,
неосяжну таєну жіночої вроди,
ніжну силу чоловічих рук,
п’янкий запах свіжого хліба,
незабутнє тепло сердечного спілкування,
незбагненну своєчасність Божого провидіння.
Дай нам Бог миру в душі. Кожному.
Щиро ваша, Майя.

 © Майя Лукова, maya.kiev.ua

Внутрішня динаміка конфлікту в позитивній психотерапії та психосоматична дуга за Н.Пезешкіаном: спроба поєднання і модифікації

Рівень розвитку сучасного суспільства вимагає пошуку новітніх підходів до здоров’я людини. Вимагає погляду на людину, як на цілісну саморегульовану систему. Сьогодні традиційна наука все частіше зустрічається з ситуацією, коли патологія не супроводжується видимими соматичними змінами. Водночас все частіше спостерігається зміна психологічного статусу людини, аж до соціальної дезадаптації. Кількість захворювань обумовлених психікою, за різними даними, коливається від 30 до 80%  [2, с. 6; 3, с. 15]. Незважаючи на відносну доказову базу цих показників, очевидно, що вплив психічних факторів на фізичний стан людини невпинно зростає. Так само зростає  недовіра до традиційних методів медичної науки, яка була звичною для усіх часів і народів. Усе це і значний внесок психосоматозів в інвалідизацію населення обумовлюють безперечну актуальність проблеми психосоматики.

Питаннями взаємозв’язку соматичних функцій та психічних процесів займалися як фахівці соматичної медицини, такі, наприклад, як: І. Сєчєнов, І. Павлов, В. Бехтєрев, П. Анохін, Ю. Александров та інші, так і психіатри, психотерапевти, психологи, починаючи з З. Фрейда, А. Адлера, Л.Сонди. Важливий внесок у розвиток психосоматичної теорії зробив професор Носсрат Пезешкіан, протиставивши фрейдівській психопатології щоденного життя конфліктцентровану психотерапію повсякденного життя з урахуванням усіх мінливих сфер життя людини та диференційного аналізу актуальних здібностей, як головної ресурсної складової для подолання патологій, з акцентом на вже існуючому, наявному, цілісному, даному [3].

Метою цього викладу є спроба здійснити теоретико-методологічний аналіз психосоматичних аспектів внутрішньої динаміки конфлікту в позитивній психотерапії за допомогою інструменту «Психосоматична дуга за Н. Пезешкіаном».

Класично термін «психосоматика» пояснюється як напрям у медицині та психології, що займається вивченням впливу психологічних (переважно психогенних) чинників на виникнення і подальшу динаміку соматичних захворювань і базується на термінах «психосоматичний» (1818 р Хайнрот) та «соматопсихічний» (1822 р М. Якобі) [2]. Об’єднання у терміні «психосоматика» двох слів (psyche і soma) втілює системний погляд на людину і пояснює послідовній взаємозв’язок цих двох надважливих складових для її здоров’я. Водночас, найбільші світові релігії та психотерапевтичні школи сходяться на думці триєдиної сутності людини (дух, душа, тіло). Нині основою успішної роботи не лише психотерапевта але й лікаря соматичної медицини має бути достатній рівень як фізичного та емоційного, так і духовного благополуччя. Тому сучасна ситуація в психосоматичній медицині, психотерапії та культурно-релігійній сфері вимагає пошуку транскультурного напряму, який вивчатиме ширші причини соматичних розладів, об’єднавши і дух, і  душу, і тіло (програми, почуття, тілесні відчуття). Цей напрям, наприклад, може мати назву «спірітоспихосоматика». Автор не претендує на виключну термінологічну новизну, та наразі не вдалося знайти подібний термін у літературі.

 

Історія сучасної психосоматичної медицини починається з психоаналітичної концепції Фрейда, який вказував, що емоційна реакція, що виражається у формі туги і постійної тривоги, нейро-вегетативно-ендокринних змін і характерному відчуття страху, є сполучною ланкою між психологічною та соматичною сферами. Таким чином, до психосоматичних захворювань відносять ті порушення здоров’я, етіопатогенез яких – справжня соматизація переживань, тобто соматизація без психологічного захисту, коли, захищаючи душевну рівновагу, пошкоджується тілесне здоров’я [2, с.8].

Позитивна психотерапія у свою чергу, наголошує на цілісному баченій життя особистості та оптимістичному сприйнятті природи, з врахуванням всіх дійсних її складових. Позитивна психотерапія досліджує захворювання орієнтуючись на ресурси.

Нижче зроблено спробу поєднати три принципи позитивної психотерапії крізь призму триєдиної сутності людини (рис. 1). Принцип надії (дух) як позитивний підхід у баченні здібностей і можливостей людини, принцип балансу (душа), як змістовний диференційний аналіз психодинаміки особистості, результатом якого є гармонізація первинних і вторинних актуальних здібностей людини і принцип самодопомоги (тіло), якому відповідає 5-крокова метамодель, що використовується як стратегія гармонізації, адаптації та розвитку особистості – спочатку, в самому процесі психотерапії, і потім, в подальшому процесі самодопомоги людини собі і своєму оточенню: своєму партнерові, своїй родині, своєї організації, своїй громаді та т. д.  З точки зору психосоматики Пезешкіана, на першому плані стоїть тіло-Я-сприйняття. Як людина сприймає своє тіло. Водночас порушення роботи певного органу в людини з психосоматичним захворюванням стає зрозумілим після розгляду його концепцій стосовно тілесної сфери, базових емоційних установок, змісту конфлікту та диференційного аналізу базових та первинних і вторинних актуальних здібностей [3, с. 51]. Але людина здатна допомогти собі лише тоді, коли вона «в тілі», адже: «У здоровому тілі здоровий дух». Водночас, «сильні духом» люди, яким властива надія, віра, здорове сприйняття реальності, данності, здатні «побачити» і збалансувати свої базові та актуальні здібності і натренувати тіло. Якщо ж «душа людини співає», її поведінкові та емоційні базові програми знаходяться в балансі, тоді й тіло «слухається» і «духу вистачить на все» [4].

Рис. 1 Три принципи ПП (надії, балансу, самодопомоги) крізь призму триєдиної сутності людини (дух, душа, тіло) в глобальному суспільстві постмодерну.

Наступним відправним моментом психосоматики Н. Пезешкіана є те, що людина активний організатор свого власного буття, що вона свідомо чи несвідомо орієнтується на певні цінності і прагне наповнити своє життя змістом, реалізуючи своє самовираження тільки в постійній взаємодії із соціальним середовищем [3]. Наразі ж класична психосоматична наука вивчає виключно соматичну реакцію на емоційне переживання, яка лежить в основі психосоматичного захворювання, що супроводжується функціональними змінами і патологічними порушеннями в органах. А також, відповідну схильність, яка може впливати на вибір органа або системи, яка руйнується.

У процесі формування вогнища патологічної імпульсації, яке обростає нейрогуморальними зв’язками з тими чи іншими системами організму, ключовою ланкою є довготривала (емоційна) пам’ять. Чим яскравіші емоції, тим більша ймовірність активації сліду пам’яті і надійніше  закріплення, яке зберігається у вигляді енграм – «слідів пам’яті» [2, с.9] які й визначають сприйняття людиною реальності і поведінкові реакції. Справжніми причинами рецидиву нерідко стає лише «воскресіння» відповідної симптоматики з минулого внаслідок пожвавлення її слідів [2, с.9]. З огляду на зазначене вище, провідна роль у формуванні довгострокової пам’яті належить не стільки дійсній тяжкості соматичного страждання (внутрішнього конфлікту), скільки стресогенній дії викликаній ним (актуального конфлікту) або від душевних переживань, які випадково збіглися з ним (базовий конфлікт) та напряму переробки конфлікту (ключовий конфлікт).

Першорядним фактором, що обумовлює переважну локалізацію психосоматичних розладів, стає страх, як страх смерті [2, с. 9]. Страх – це емоційна категорія як базова основа дисфункціональних та патологічних проявів і самозбереження людини. Відповідно, страх сприяє розвитку адреналінозалежності, чемності, первинних здібностей. Агресія ж, навпаки, має норадреналінову природу: «Якщо я буду агресивним, усі розбіжаться» (рис. 2). Таким чином, важко не погодитися, що «ми будуємо свою реальність, як дзеркальне відображення підсвідомих програм» [1, с. 33]. Саме тому ранній дитячий вік має бути чи не головним у психосоціальному розвитку особистості. Водночас, реакція людини на навколишній світ залежить від її (людини) свободи вибору [1, с. 33]. І лише цілісність людини та баланс її базових і актуальних здібностей може забезпечити певну екологічність цьому вибору, завдяки упорядкованим емоціям. Терапевт же, у свою чергу, має зрозуміти людину цілісно у її життєвій ситуації, в якій розвивається захворювання [3, с. 42].

Хронічному стресу (актуальному конфлікту) у контексті розвитку психосоматичної патології надається надважлива роль, адже він є пусковим механізмом порушень когнітивної та психоемоційної сфери, нейрогуморальних та вісцеральних механізмів. Ці порушення у свою чергу, залежно розвитку конфлікту формують певну патологію у конкретної людини. В основі концепції психосоматичної дуги професора Пезешкіана вбачаємо розуміння регульованості будь-якої нашої дії на основі зворотних зв’язків, що сигналізують про ефект дії і дозволяють, враховуючи цей ефект, здійснювати і вносити поправки при порушенні чіткості дії. Тому найважливішою умовою нервової діяльності є відстеження того, чи збігається отриманий результат з очікуваним, що створює механізм зворонього зв’яку, який замикає коло рефлексу вкотре доводячи виключну саморегульованість людського організму. Головний мозок, як високоорганізована система управління, може не лише отримувати, зберігати і використовувати отриману інформацію, а й прогнозувати, виробляти план дій, керувати цими діями для вирішення певних завдань. І до того часу, поки людина може свідомо керувати своїми емоційним станом рефлекторні природні реакції зберігаються.

Рис. 2. Психосоматична дуга (доктор Носсрат Пезешкіан) модифікована

На думку Н. Пезешкіана «центральною точкою включення» переробки конфлікту є КК, як дихотомія прямоти (симпатикотонія) і чемності (парасимпатикотонія), як уже зазначалося вище. Прямота (щирість) як здібність відкрито говорити «Ні», висловлювати потреби, відстояти себе, з врахуванням можливості агресії. Чемність (ввічливість) означає здібність бути уважним, підкорятися, говорити «Так» ціною інтуїтивної відмови і емоційної реакції страху [10, с. 37].

Коли виникає неузгодженість роботи симпатичного (прямота) і парасимпатичного (чемність) відділів вегетативної нервової системи виникає вегетативна дистонія та функціональні розлади. Так в агресивної особистості під впливом парасимпатичної стимуляції (при переживанні пасивно-оборонної реакції) є ризик виникнення стенокардії, бронхіальної астми, виразкової хвороби, тиреотоксикозу. У обережної людини, яка стримує бажання нападати симпатична стимуляція (агресія як захист) може викликати гіпертонічну хворобу, інсульт, інфаркт, цукровий діабет. На ранній стадії стресу норадреналін стимулює лімфоцити, втім потім починає пригнічувати, що сприяє порушенню імунної системи і розвитку інфекційних, алергічних, онкозахворювань. Якщо не збалансувати симпатичну та парасимпатичну стимуляцію через КК (прямота-чемність), наступним проявом організму після вегетативного кризу буде психосоматоз.

Отже, основний наголос в роботі з психосоматикою робиться на розгляд КК. Якщо не витісняти страх, агресію, депресивні прояви тощо, а навчитися їх відрефлексовувати та переробляти, то ми зможемо зупинити розвиток органічних порушень. Якщо ж ні, запускається автономна нейрогуморальна регуляція. Тобто, основне завдання психотерапевта, який працює з психосоматикою в позитивній психотерапії (тай не лише) – навчити клієнта прямоті – чесності у вияві власних емоцій і сприйнятті емоцій інших.

Таким чином, з урахуванням думки професора Пезешкіана, що людина – центральна фігура у спілкуванні з хворобою, враховуючи пасивну позицію пацієнта в терапії [3, с. 22], головним завданням психосоматики і позитивної психотерапії наразі, вбачається розширення методів самодопомоги та самопізнання і пошук інтегративних методик, які б зводили міждисциплінарні мости. Саме тому, такий інструмент, як «Психосоматична дуга» спонукав до подальшого еклектичного поглиблення і систематизації у руслі позитивної психотерапії цього концептуального інструменту. В результаті дослідження вкотре була підтверджена гіпотеза про те, що розвиток та попередження тих чи інших органічних порушень можна відстежити за внутрішньою динамікою конфлікту яка залежить від напряму переробки конфлікту (від поведінкових норм, які базуються на здібностях до любові та до пізнання) і корелюється зі способом реагування на стрес (рис. 2, табл.1). Таке бачення психосоматичної теорії сприятиме відновленню цілісності особистості та допоможе навчити клієнта робити це самотужки.

Таблиця 1

Органічні порушення за напрямом розвитку ключового конфлікту

Ми здійснили спробу дослідити взаємозв’язок внутрішньої динаміки конфлікту та змістовного контексту диференційного аналізу з психосоматичною реакцією (дугою), описаною професором Пезешкіаном. Спробували поєднати психодинаміку, нейрофізіологію та «соматодинаміку» розвитку гострих та хронічних розладів. Зрозуміло, що ця теорія ще потребує глибшого дослідження і фахового обговорення, тому вивчення психосоматичної теорії Н. Пезешкіана, крізь призму психофізіологічних реакцій, стане основою подальших розвідок.

Усі схеми і таблиці є авторськими, посилання на першоджерело – обов’язкове.  © Майя Лукова, maya.kiev.ua

Щиро ваша Майя

 Список використаних джерел

  1. Лев. Ольга Молитва врача. Почему мы болеем, или Как запрограмировать себя на здоровье / О. Лев. : РИПОЛ класик, 2016. – 224 с. – (Новое здоровье)
  2. Малкина-Пых И. Г. Психосоматика Справочник практического психолога «Психосоматика»: Эксмо; Москва; 2008. 563 с.
  3. Носсрат Пезешкиан Психосоматика и позитивная психотерапия : Пер. с нем. – М. : Медицина, 1996. – 464 с. : ил.
  4. Сичова Майя Практичні завдання позитивної крос-культурної психотерапії в епоху постмодерну/ Виступ // «Психотерапія: від романтизму до пост-модернізму», 22-а науково-практична конференція, Українська Спілка Психотерапевтів // Вінниця, 25-27 червня, 2016

 © Майя Лукова, maya.kiev.ua

post

Роздуми проти ночі про сім’ю, про батьків, про виховання, про любов

Наші діти народилися,
щоб бути слухняними,чи щасливими?

Про сім’ю, про батьків, про виховання, про любов…

Куріння і алкоголь вбиває? Трудоголізм вбиває? Зради вбивають? Секта вбиває? Чому не пишуть на свідоцтві про народження: «Батьки, обережно, виховання вбиває!»?.. Чому наша освіта, наше суспільство не навчають бути батьками?

Чому наші діти мають заробляти любов чистими штанцями, оцінками, досягненнями, які їх не радують, терпінням у деструктивних шлюбах? Чому діти стають лікарями, щоб бути комусь потрібними, вчителями, щоб бути для когось важливими, рятівниками, щоб заробити визнання…, а не тому, що це приносить їм задоволення, а потім вигорають і ненавидять свою роботу і себе у ній? Лише для того, щоб стати втіленням наших з вами, батьки, мрій? Для того, щоб ми могли ними вихвалятися, перед такими ж недореалізованими дорослими? Чому ми не вміємо просто любити своїх дітей. Безоціночно, без порівнянь, без зверхності, без своїх мрій і проекцій?

Мені болить виховання.

Спочатку працювала з дітьми і батьками в освіті. Боліло мені виховання.
Потім працювала з дуууже солідними людьми, які несуть відповідальність за державу. Боліло мені виховання.
Тепер працюю з людьми, які взяли відповідальність за своє життя, які хочуть розібратися у собі, у своїй душі. Тепер і мені, і їм болить виховання.

Виховання у позитивній психотерапії віддзеркалює «базовий конфлікт» і дітей, і батьків усіх поколінь. В основі цього конфлікту базові емоційні установки, моделі для наслідування, розвиток здібності «Любити». Увага! «Любити», а не «Знати».
Сім’я, виховання – це перш за все про «Любити», а вже потім про «Знати».
Сім’я – про Любити, у чотирьох напрямах «Я», «Ти», «Ми», «Пра-Ми». Про те, як людину в дитинстві сприймали значимі люди, про те, як вони (значимі люди) сприймали і сприймають один одного, інших людей і Всесвіт. Про це – сім’я. Про розвиток душі, а вже потім про особистість, “радянську людину” чи громадянина демократичного суспільства.

Розвинути здібності «Знати», розвинути інтелектуальну частину людини, її здатність пізнавати світ науковими методами допоможе освіта. А навчити духовності, виплекати емоційну складову особистості, здатність встановлювати близькі стосунки, дарувати і приймати любов – більше ніхто і ніколи, лише сім’я.
Виховання – основа сім’ї. Її стовпи, її каркас, її база, її альфа і омега. Без виховання батьків, не буде виховання дітей. Але ж батьки – це колишні діти.

Що первинне? Виховання батьків чи дітей? Як вийти з цього пекельного кола спотвореного виховання, фрагментованого інституту сучасної української сім’ї? Сучасні діти чи сучасні батьки мають розірвати це коло?

Забагато запитань…

Я б розпочала з дітей. Якби була Міністром освіти))), то обов’язково запровадила б нормативний предмет про сім’ю, починаючи з дошкільного виховання. Маю досвід роботи і в дитячому садочку, і в школі, і в ПТУ, і на керівних посадах у владі (від району до міністерства). Знаю про що пишу, без прихованої скромності). Наразі, на жаль, в Україні не маємо ні програми відповідної, ні фахівців.

Так, “експериментальні” реформи у гуманітарній сфері йдуть одна за одною, захлинаючись в ідеалістичних ідеях та спотикаючись об консерватизм “радянського” керівника, вчителя, лікаря, психолога). Ми з вами ніби самі в себе піддослідні кролики)) Але без експерименту, без дослідження феноменів, без систематизації і коригування отриманих раніше результатів, важко досягти об’єктивності емпіричних даних про стан освіти і рівень задоволення сучасних освітніх потреб. Важко стерти зі свідомого і підсвідомого українців нарцистичний страх довіри, маніакальне бажання справедливості та мазохістичне почуття постійної провини, які так майстерно плекалося совєцькою пропагандою. Це все у нас ще попереду, довго))). Держава молода. Дамо їй шанс…

Що зараз? Як у такій ситуації зберегти, підтримати, виплекати інститут сучасної української сім’ї? Українського виховання? Жодним чином не маю на увазі етнічного виховання. Ні. Українського модерного транскультурного виховання, яке базуватиметься на кращих національних традиціях.
Чи можемо кожен щось зробити? Кожен на своїй позиції в суспільстві?

Наприклад, мені наразі на цій ниві випала честь працювати як матері і як психотерапевту.
Як мати, намагаюся бути щирою до почуттів моєї дорослої доньки і одночасно чемною до її віку.
Як психотерапевт, бачу нагальну необхідність просвіти для батьків. Вони, сучасні молоді батьки, у більшості своїй, мають бажання розвиватися і вчитися батьківству, розуміючи, що батьківство – це процес, а не результат. Але вони зазвичай хочуть, щоб це було швидко. Хочуть «чарівної таблетки»). Не бажають враховувати, що їх (сучасних молодих батьків) виховували «розгублені останні комсомольці», тих комсомольців «емоційно залежні діти розвинутого соціалізму», тих дітей «справедливі діти війни», тих дітей застрашені і замордовані голодом та репресіями напівгромадяни напівдержави… Далі навіть страшно продовжувати. Розуміють, знають, але враховувати не хочуть. Дамо їм час. У них вийде…

А мені що робити? Куди бігти? Або не бігти?.. Може залишити все як є, дозволивши цьому процесу еволюціонувати? Дозволити боротьбу за виживання і природний добір? Та ні… Не дозволяє мені такої легковажності моя строката фахова батьківська частка. Що можу, те зроблю. Без фанатизму але з розумінням місії.

Перше. Дам спокій своїй донечці. «Виховувати треба, поки дитина поперек ліжка лежить» – каже українська мудрість. Після двадцяти вже якось…некомільфо.

Друге. Постараюся не лізти у її нуклеарну сім’ю, коли вона в неї з’явиться. Знаю, що це буде не зовсім легко. Згадую анекдот. Каже теща до зятя: «Сину, як я помру, ви мене спаліть і по двору розвійте», а той: «Ні мамо, нема дурних. Чуть вітер – і Ви в хаті». Так, мені буде важко, як тій тещі))) але ж «дав слово – тримай».

Третє. Як я від цього не втікала все життя, все ж буду поглиблювати свої знання у сфері виховання та управління. Мої предки, моя вчительсько-управлінська династія, сподіваюся, будуть мені енергетичною підтримкою. Гени, як то кажуть, «не проп’єш»))).

Четверте. Буду займатися просвітою для батьків, розвиваючи свою психотерапевтичну ідентичність, звичайно «не стрибаючи вище голови» і розуміючи, що кожна система має свої процеси, свої кордони і свої атрактори.

Ось такі роздуми проти ночі про сім’ю, про батьків, про виховання, про любов. Якось полилися самі))). Вдячна за можливість публічності цих думок. Дякую усім, хто дочитав)))

Щиро бажаю любові, вам і вашій родині, Майя))

 © Майя Лукова, maya.kiev.ua

post

Так, не вступила ваша дитина…

Так, не вступила ваша дитина (ваша гордість, ваше Все) на омріяний вами (чи навіть нею) факультет. Не виправдала ваших батьківських сподівань, не підтвердила своїх дитячих очікувань…
І що тепер? Що? Любі батьки, що тепер?
Подивіться на свого сина чи доньку. Вони й так не можуть оговтатися.. Вони хочуть стати маленькими, маленькими, заховатися, розчинитися, зникнути. Що буде далі з їх характером, долею, організмом? Думали про це?
Не потрібно їх “додавлювати” своїми проекціями, нереалізованими Своїми мріями?
Дайте спершу раду собі, оговтайтеся самі.
І не має значення, що ви вже напевне похвалилися усім, який у ВАС Син чи Донька випускники, який крутий атестат мають, як круто написали ЗНО…
І тут таке….Такий сором, така ганьба, така безвихідь…
Де брати кошти на платне навчання, як сказати усім про цей сором, “хоч крізь землю”?…
Є такі думки?
Якщо є, то вже видихайте))))
Все сталося так, як і потрібно вашій дитині.
Не вам, вихованим тоталітарним комсомолом, не вашим батькам, які знають, що “пятилетку” потрібно “дожати” за три роки, не допитливим сусідам, не нав’язливим друзям, ні. Вашій дитині.
Все вже сталося. І це чудово. Не потрібно намагатися стукати у двері за якими вашій дитині не буде щастя.
Просто зробіть паузу. Просто подивіться дитині у вічі, загляньте в своє серце.
Ваш син чи донька ніяк не змінилися після цієї “ганьби”.
Вони так само мають ваші гени, ваші очі і посмішку… Вони так само люблять вас і вірять у вашу підтримку (може десь глибоко в душі))).
Так, це ВАШІ діти, але вони вже дорослі, тому долю мають власну (не ВАШУ). І саме зараз ви маєте шанс дозволити їм стати дорослими, обрати СВІЙ шлях.
Саме зараз ви маєте шанс залишитися для своїх дітей добрим другом, який вірить в те, що вони впораються, що у них все буде добре, що буде саме так, як їм треба.
Знаю, що буде нелегко…)))
Яка ж тепер ваша роль?
Думаю, роль батьківська. Не рятівника, не “Бетмена”, а Батьківська.
Скажіть своїй дитині щось на кшталт: “МИ все одно тебе любимо і будемо любити завжди. Ми віримо, що в тебе все буде добре і ти впораєшся сам. Якщо тобі потрібна буде наша допомога, знай, що ми готові. Але спершу скажи, яка допомога, чому саме така, коли саме і в якому обсязі. Ми віримо, що ти самостійно знайдеш СВІЙ шлях. А ми, твої батьки (бабусі та дідусі також входять у перелік))) завжди підтримаємо твій вибір”.
Все.
Думаю цього буде достатньо. А ви як гадаєте? Думаю, що, якщо ви не зробите цього зараз, доведеться казати це своїй нереалізованій дитині, коли їй буде років сорок.
Знаю, що буде важко.
Знаю, що чесатимуться руки подзвонити, домовитися, допомогти… Так, ми батьки точно маємо право це робити (така наша національна культура) але лише тоді, коли наша дитина про те попросила, аргументуючи своє прохання.
Живіть своїм життям, любі батьки, займіться собою. Лише приклад успішних значимих дорослих допоможе дітям стати успішними. Ви ж значимий дорослий для своєї дитини 
Тримайтеся, батьками бути нелегко, але ж цікаво. Чим дорослішими стають наші діти, тим “тверезішими” батьками маємо ставати ми з вами  Щастя вам і вашим дітям. Щиро ваша, Майя.

 © Майя Лукова, maya.kiev.ua

post

Річард Гербер. Вібраційна медицина (ключові моменти)

І.

1.Більшість ортодоксальних підходів до лікування, включаючи ліки та хірургію, базуються на ньютонівської теорії, яка зображала людське тіло як всього лише складний механізм.

  1. Відповідно до ейнштейнівською моделі вібраційна медицина розглядає людська істота як багатовимірний організм, що складається з фізичних/клітинних систем, які знаходяться в динамічній взаємодії з енергетичними полями, які виконують складні регулюючі функції. Вібраційна методика лікування хвороб полягає в управлінні тонкоенергетичними полями за допомогою енергії, що спрямовується на тіло пацієнта.В цьому її корінна відмінність від медикаментозного і хірургічного методів, які впливають безпосередньо на клітини і органи фізичного тіла.
  2. Відповідно до голографічного принципу будь-яка частина містить інформацію про ціле.Наприклад, кожна клітина тіла містить батьківську ДНК – “бібліотеку” інформації про створення всього організму.
  3. Ефірне тіло – це голографічне енергетичне поле або візерунок, який несе інформацію про зростання, розвиток і методи “ремонту” фізичного тіла.Гени всередині ДНК керують молекулярними механізмами, що визначають розвиток окремих клітин, а ефірне тіло – просторовим розгортанням генетичних процесів.
  4. На квантовому рівні внутрішньоатомних частинок всі речовини являють собою як би застигле енергетичне поле (застиглий світ). З’єднання частинок речовини (молекули) в дійсності – це спеціалізовані енергетичні поля.
  5. Подібно світлу, речовина також має частотні характеристики.Чим вище частота речовини, тим воно менш щільне або більш тонке. Ефірне тіло складається з речовини більш високої частоти, ніж фізична матерія, і тому називається тонкою речовиною.
  6. Сам Всесвіт може бути представлений як величезний зразок інтерференції енергії з характеристиками голограми.Розшифрувавши його маленький шматочок, можна отримати інформацію про весь Всесвіт.У цьому може допомогти вибіркове фокусування свідомості за допомогою психічного налаштування.
  7. Рух життєвої сили в фізіологічних (клітинних) системах управляється тонкоенергетичними матрицями всередині ефірного тіла, а також надходженнями тонких енергій в енергетичну систему людини.За допомогою різних вібраційних модальностей, таких як гомеопатія, квіткові есенції і кристали, можна впливати на тонкі тіла людини, щоб поліпшити стан здоров’я і вилікувати хворобу.

ІІ.

  1. При фармакодинамічному підході використовуються певні дози ліків, щоб вплинути на фізичні / клітинні системи тіла.Ця модель лікування заснована на ньютонівській теорії механістичних взаємодій на молекулярному рівні, як типізована, що залежить від дози зв’язок між ліками і рецептором на клітинній мембрані.
  2. У гомеопатичних препаратах містяться малі дози вихідної активної речовини, але тим не менше вони дозволяють стимулювати оздоровчі процеси в фізичному тілі людини за допомогою впливу на її тонкоенергетичні поля.

3.В гомеопатичних засобах “енергетичний підпис” лікарської субстанції спочатку переходить в розчинник – в воду, а потім – в нейтральну таблетку молочного цукру. Це – вібраційний підпис речовини, а не його молекулярні властивості, які використовуються в аллопатії.

  1. У гомеопатії чим нижче молекулярна концентрація лікувального розчину, тим вище його дієвість.Це прямо протилежно фармакодинамичній / лікарській моделі, в якій більшою силою володіють розчини ліків з більш високою концентрацією.
  2. Гомеопатія заснована на законі подібності, коли ліки вибираються по їх здатності відтворювати симптоми хвороби у здорової людини.Підбираючи засіб, “лікарська картина” якого відповідає симптоматичному комплексу хворого, вдається досягти вібраційної відповідності застосовуваного для лікування препарату стану організму пацієнта.
  3. У гомеопатії ліки вибираються відповідно до їх здатністю стимулювати відновлення енергетичного балансу фізичного тіла шляхом впливу на нього на тонкоенергетичних рівнях.Якщо частота цієї енергії у ліків ідентична частотній характеристиці хвороби пацієнта, виникнення резонансу дозволить біоенергетичній системі ефективно асимілювати необхідну енергію, позбутися токсинів і відновити здоров’я.

ІІІ.

  1. Ортодоксальна медицина почала поступово вивчати способи застосування хвильових енергій для лікування хвороб: радіоактивного опромінення для боротьби з раком, електрики для знеболювання і зменшення набряків тканин, електромагнітних полів для прискорення процесу зрощення переломів і магнітних полів для полегшення болю і зняття запалення при артритах.
  2. Фізичне тіло має певні самозцілюючі електричні системи зворотного зв’язку, наприклад “струм пошкодження”, який прискорює процес відновлення і реорганізації пошкоджених клітин.Ймовірно, всередині клітин і між ними існують електронні системи напівпровідникового типу, які беруть участь в процесах їх зростання і репродукування.
  3. Розробляються нові пристрої формування зображення, наприклад КТ-сканер, ПЕТ-сканер і магнітно-резонансний будівник зображення (МРПІ), що відкривають лікарям нові можливості для вивчення структури і фізіології організму людини.
  4. Деякі кірліановскі фотографічні системи змогли багаторазово відтворити феномен, відомий як ефект фантомного листа, – можливо, кращий з прикладів фотографування ефірного тіла живого організму.
  5. Кірліановска система і система МРПІ здатні зробити видимими важливі клітинні і біоенергетичні явища, так як генерують частоти, що резонують з природними клітинними і енергетичними компонентами досліджуваних тел.

Можливо, незабаром буде створена технологія побудови зображення всього тіла, яка дасть можливість отримати картину ефірного тіла, подібну побудованим за допомогою КТ-сканера. Ці фрагменти поперечного розрізу комп’ютер скомпонував би потім в тривимірне зображення ефірного тіла. Основою для розробки нового пристрою може стати джерело енергії з частотою, що збуджує ефірне тіло і викликає ефект електромагнітного резонансу. Використання такого будівника дозволить виявити порушення структури ефірного тіла перш, ніж вони проявляться на клітинному рівні в формі серйозних захворювань фізичного тіла.

ІV.

  1. Матерія – фізична або тонка – володіє частотними характеристиками.Форми матерії з різними частотами можуть співіснувати, не заважаючи один одному, в одному об’ємі простору – точно так само, як хвилі, які випромінює радіо- і телестанціями.
  2. Фізичне і ефірне тіла володіють різними частотними характеристиками і співіснують в одному обсязі простору.
  3. Система меридіанів, що використовується в акупунктурі, являє собою мережу мікроскопічних каналів, по яких енергія з ефірного тіла переходить у фізичне, тобто за допомогою меридіанів відбувається взаємодія ефірного і фізичного тіл.
  4. За системою меридіанів поширюється тонка енергія (відома під назвою ци), яка живить нервову, кровоносну системи та інші органи тіла;ця енергія надходить в тіло через точки на шкірі, відомі як точки акупунктури.
  5. Порушення енергетичного балансув ефірному тілі і системі меридіанів передують фізичним проявам захворювання.
  6. Чакри являють собою особливі енергетичні центри тонких тіл, кожна з них пов’язана з певним нервовим вузлом і залозою внутрішньої секреції людини.Чакри трансформують енергію вищих видів (вимірювань, або частоти) в гормональні секрети, що роблять значний вплив на функціонування організму.
  7. Основні чакри – особливо, тім’яна, лобова, горлова – представляють собою тонкі органи сприйняття, завдяки яким можливі феномени, відповідно, інтуїції, ясновидіння і яснослухання.
  8. Чакри пов’язані між собою і з певними частинами тіла енергетичними каналами, відомими під назвою наді, утворюючи разом з ними систему чакр / наді.
  9. Наступне тіло тонкого рівня – астральне.Частота його коливань вище, ніж у ефірного тіла, і воно також накладено на каркас, утворений фізичним і ефірним тілами.Астральне тіло в енергетичному відношенні пов’язане з емоційною сферою людини.
  10. Дисфункція астрального тіла, що виникла через емоційну неврівноваженість, може негативно вплинути на проходження енергетичних потоків через чакри, що з часом призведе до розбалансування діяльності залоз внутрішньої секреції і призведе до фізичного захворювання.
  11. Свідомість може перейти в астральне тіло і залишити свій фізичний / ефірний носій.Коли це відбувається з природних причин, то називається астральною проекцією або позатілесним сприйняттям, якщо в результаті отриманої травми, то таку астральну проекцію називають сприйняттям в стані, близькому до смерті.
  12. Рівняння Ейнштейна дозволяє передбачити відкриття енергій, що поширюються зі швидкостями, що перевищують швидкість світла. Д-р Вільям Тіллер називає таку енергію магнітоелектричною (МЕ). МЕ-енергія є аналогом ефірної, а можливо і астральної енергії;володіє унікальними магнітними властивостями і негативної ентропією. Її неможливо зафіксувати за допомогою звичайних приладів для вимірювання напруженості електромагнітного поля.
  13. Експерименти, проведені за участю цілителів, показали, що ці люди мають енергетичні поля, властивості яких подібні з передбаченими характеристиками МЕ енергії – вони теж магнітні і негативно ентропійні по природі.
  14. Існують ще більш високочастотні носії – ментальне і каузальне (причинне) тіла, які також забезпечують енергією фізичне тіло.
  15. Реінкарнація є модель, відповідно до якої свідомість безперервно проектується на фізичне тіло з метою набуття досвіду, знання і духовної зрілості.
  16. Досвід і знання, набуті протягом усіх минулих життів, зберігаються на рівні каузального тіла, яке називають іноді “Вищим Я”.
  17. Реінкарнація є однією з декількох моделей, що дозволяють пояснити, чому хвороби, а також фізичні, емоційні та соціально-економічні потрясіння можуть розглядатися в якості навчального досвіду для подальшого духовного зростання.
  18. З точки зору тонких енергетичних полів свідомість являє собою форму енергії, яка постійно прагне до більш високих рівнів складності.

 V.

  1. Китайська медицина розглядає людину як мікрокосм в рамках універсального макрокосму.Таким чином, знання принципів, що визначають переміщення потоків енергії у Всесвіті, може бути використано і для вивчення енергетичних систем людини.

2.Китайці розглядають стан Всесвіту як зміннну динамічну рівновагу полярних природних начал, які вони назвали інь і янь. Правильний баланс сил інь до янь в мікрокосмі людського тіла – надзвичайно важлива умова для досягнення і підтримки здоров’я.

  1. Точки акупунктури є входи, через які надходить енергія оточуючих енергетичних полів, включаючи і тонкі поля ефірних фізичних тіл. Точки акупунктури можуть бути локалізовані на шкірі за допомогою приладів, так які характеризуються невеликим електричним опором, а значить і високу провідність.
  2. Ци –живить життєва енергія. Вона абсорбується з навколишнього середовища в акупунктурні точки за допомогою системи меридіанів, яка складається з 12 основних пар меридіанів, що поставляють енергію в органи тіла.
  3. Відповідно до китайської філософії, для потоку енергіїци,що проходить через 12 парних меридіанів, характерні цілком певні цикли, що відображають природні принципи. Це – Цикли Породження і Подолання, що представляють собою схеми послідовного руху енергії ци по меридіанах, а значить і по органах тіла – як в здоровому, так і у хворому стані.
  4. Потік енергії ци має певну біоритмічну структуру: в кожному окремому меридіані він завжди досягає максимуму в певний час доби. Знання цих ритмів може допомогти лікарю визначити оптимальний час для акупунктурного впливу на кожен меридіан. Крім того, цей прив’язаний до часу потік життєвих енергій може бути складовою частиною фізіологічних процесів, що залежать від часу доби.
  5. Система меридіанів постачає енергієюцив органи через меридіанні пари лівої і правої половини тіла. Коли орган хворий або патологія тільки намічається, характеристики парних меридіанів, асоційованих з ним, демонструють електричний дисбаланс між двома половинами тіла.
  6. Подібні дисбаланси, пов’язані з хворобами основних органів, можуть бути ідентифіковані завдяки використанню таких діагностичних систем, як пристрій AMI.Це – комп’ютеризований апаратний комплекс, що вимірює електричні параметри кінцевих акупунктурних точок на кожному з основних парних меридіанів і порівнює отримані значення.
  7. При Електрографічному скануванні тіла акупунктурні точки яскраво світяться в тому випадку, коли пов’язані з ними меридіани втрачають збалансованість, що дозволило розробити альтернативний метод діагностики захворювань.
  8. Стимуляція акупунктурних точок призводить до змін в нервовій системі (виділення ендорфіну і зняття болів), так як меридіани опосередковано впливають на нервові канали тіла.Такий вплив, ймовірно, реалізується в формі змін характеристик енергетичного поля в безпосередній близькості від нервів, а також в гліальних клітинах, розташованих близько нервових волокон.

11.Система акупунктурних меридіанів може бути використана як для діагностики, так і для цілительства. Енергетичні зміни в меридіанній системі можуть послужити ознакою наявності того чи іншого захворювання. Для лікування хвороб енергія може бути підведена до меридіанної системи безліччю способів: шляхом стимуляції акупунктурних точок тиском пальців, голками, електричними струмами, звуковими хвилями і лазерним променем.

VІ.

  1. Система акупунктурних меридіанів внаслідок її енергетичної зв’язку з фізичними та ефірними тілами розглядається в якості посередника між фізичним і ефірним рівнями.

2.Електроакупунктурні діагностичні системи, такі як прилади Фолля або Мотояма, виявляють фізіологічні та енергетичні дисбаланси тіла, вимірюючи величину зміни електричних параметрів в системі меридіанів. Так як система меридіанів є частиною системи, що зв’язує фізичне тіло з ефірним, енергетичні дисбаланси в акупунктурних точках відображають наявність розлади – як на ефірному, так і на фізичному (клітинному) рівнях.

  1. Прилад AMI одночасно визначає стан всіх основних меридіанів.Прилад Фолля застосовується для вивчення електричних характеристик окремих акупунктурних точок.
  2. Виявлені за допомогою приладу Фолля відхилення від норми електричних параметрів розташованих уздовж системи меридіанів акупунктурних точок можуть відображати фізіологічні розлади різних внутрішніх систем і органів, енергетичне функціонування яких забезпечується відповідним меридіаном.
  3. Прилад Фолля може також використовуватися для діагностування конкретних причин захворювань і для підбору лікарських препаратів.Енергетичний механізм, службовець основою системи Фолля, пов’язаний з феноменом, відомим як вібраційний резонанс.Коли речовина, що викликає хворобу, або відповідний вібраційний лікарський препарат підключається до приладу Фолля, що виникає резонанс (між лікарським препаратом і пацієнтом) призводить до зміни електричних параметрів акупунктурной точки, що можна побачити на шкалі приладу електровимірювання.

6.Використання таких діагностичних систем, як прилад Фолля, для виявлення та лікування вібраційних розладів, дозволяє глибоко проникнути в шари енергетичної структури пацієнта які раніше сформувалися. Послідовне нашарування дисбалансів, що виникли протягом життя хворого в результаті впливу численних фізіологічних і енергетичних факторів і опинилися включеними в різні шари цієї структури, називається “ефектом цибулини”.

  1. Харчові алергії найчастіше викликаються фенольними хімічними речовинами, присутніми в більшості продуктів харчування.Механізми, що запускають ці реакції, включають в себе цілий спектр імунологічних впливів, а також, можливо, і деякі тонкоенергетичні реакції. Чутливість до харчових продуктів служить причиною великої кількості захворювань, які слабо піддаються діагностиці традиційними засобами.
  2. Прилад Фолля може використовуватися для прискорення процесу діагностування різних видів харчової алергії, а також для визначення гомеопатичних доз алергенних субстанцій, здатних нейтралізувати алергічні симптоми.
  3. Радіонні пристрої для отримання енергетичної інформації не потребують безпосередньго контакту з меридіанною системою пацієнта.Замість цього в якості зразка енергетичної структури пацієнта використовується біологічний препарат з його тканин або фотографія.Подібний препарат називається “вібраційним свідком” або просто “свідком” і служить енергетичною точкою фокусування надсвідомості лікаря-оператора радіонного пристрою – для настройки на пацієнта.
  4. У радіонних пристроях позитивний зворотний зв’язок для отримання інформації про стан пацієнта встановлюється за допомогою явища резонансу.Резонанс відбувається в автономній (несвідомій) нервовій системі лікаря і проявляється в збільшеної активності симпатичної нервової системи, що викликає “прилипання” пальця до гумової поверхні мембрани радіонного пристрою.
  5. Радіоннні системи являють собою пристрої, що дозволяють використовувати чутливість вищих енергетичних систем сприйняття лікаря, особливо систем чакр і наді.Таким чином, ефективність застосування пристроїв повністю залежить від психо-духовного розвитку людей, які їх використовують.

12.Радіонні пристрої мають нумеровані шкали, що дозволяють лікарю налаштуватися на частоту, відповідну хворобі пацієнта. Після виявлення такої частоти можна передати пацієнтові тонку енергію з необхідними частотними характеристиками через енергетичне посередництво вібраційних “свідків”.

  1. Радіонні пристрої і маятники є системами, що дозволяють лікарю, котрий володіє відповідними здібностями, посилювати і виводити на свідомий рівень екстрасенсорні дані, звичайно одержувані на несвідомому рівні.
  2. Так як оператори приладу Фолля часто несвідомо варіюють рівень тиску, який вони чинять на тіло пацієнта щупами, цілком можливо, що і прилад Фолля функціонує в якості свого роду радіонної системи.

 Майя Лукова, maya.kiev.ua