post

Наша земля багата на «сильних» жінок.

На тих жінок, які на високих підборах, в діловому вбранні еротично тушать хати і зупиняють табуни. Які були виховані комсомолом або «мамами-комсомолками». Які завжди  і в усьому перші і кращі або прагнуть такими бути, або думають, що у цьому сенс життя.

Які готові, навіть серед ночі, «розставити крила» і захищати, рятувати, виручати дітей, чоловіка, родичів, країну, світ.

«Що ж тут поганого?» – запитають мене ображені «сильні» жінки або їх рідні, близькі  та співробітники (яким з такими жінками дуже зручно). «Це ж добре, коли жінка така відповідальна, цілеспрямована і, водночас, така вірні та покірна, ввічлива та чемна» – казатимуть вони в один голос.

Так, на перший погляд – повна гармонія. Але мені це, чомусь, нагадує одну рекламу чаю, в якій показано, як така жінка йде вулицею на високих підборах, не торкаючись практично землі, під захопленими поглядами чоловіків. Лише коли вона, зціпивши зуби, «долинула» до своєї квартири і зачинила за собою двері, вона стає собою, скидаючи з себе весь той «одяг» і влаштовуючись на м’якій канапі з чашкою чаю, «знаходячи гармонію в собі». Цій жінці пощастило, вона може знайти цю «гармонію» хоча б удома.

Але, зазвичай, і вдома наша «сильна жінка» не зупиняє темп рятівниці. Вона миє, чистить, варить, прибирає, рятує і підтримує. Яка там «гармонія в собі»! І ось, нарешті – ніч і ліжко. І навіть якщо їй пощастило і вона має чоловіка, то не факт, що зараз буде щось приємне для неї, якась «гармонія в собі». Усе її тіло протягом усіх 30, 40, 50… літ цілеспрямовано готувалося до роботи і досягнень, контролюючи, стримуючись, витісняючи емоції і почуття, плекаючи Его і пригнічуючи відчуття.

Все приїхали – сон.

А з ранку – та ж картина, яка повторюватиметься багато, багато, багато років.

Такі жінки – це цвіт нашої нації, але цвіт, який не дасть багатих плодів, адже не виконує свою основну функцію (цей цвіт не пахне і не приваблює комах). Цьому цвіту ніколи займатися такими дрібницями – собою. У нього план, квартал, шеф, чоловік, діти, батьки, ремонт… Йому ніколи зупинятися. Йому страшно зупинятися, бо він більше нічого не вміє, його вчили цвісти і досягати: «Наш девиз – Комунизм, наша цель – счастьє людей. Иначе жить не стоит».

Така жінка втратила цілісність, втратила себе. Для неї робота і будь-яка інша діяльність – ціль життя, вона стала жорсткою як у фізичному, так і в духовному розумінні. ЇЇ життя стає постійною невтомною боротьбою за рішення її внутрішніх конфліктів між ввічливістю та чесністю, між всезнаючим раціональним розумом і природними бажаннями тіла і душі, між прагненням до домінування і потребою у підлеглості, між всеосяжним контролем і щирою вірою.

Так, цей конфлікт має однакову як руйнівну, так і творчу силу. І до певного часу, поки жінку він влаштовує і творчість «б’є через край», цей конфлікт несе творчий потенціал. Але одного разу, сильнішою все ж стає природна потреба у гармонії між протилежними станами. Потреба у єдності цих протилежностей нагадує про себе фізичними та емоційними відхиленнями або проблемами у стосунках, чи у сприйнятті себе. І чим раніше ця потреба дасть про себе знати, тим раніше у жінки з’явиться шанс стати собою, щоб віднайти знову цілісність і «гармонію в собі», яку вона втратила у цих життєвих «тараканячих бігах».

Кожна дівчинка народжується цілісною, готовою до виконання своєї основної місії – бути жінкою. Не сестрою, мамою, донькою, адміністративною одиницею чи продавцем, а Жінкою.

Бачили, скільки радості випромінюють дворічні дівчатка? Головне, щоб протягом трьох років, між третім і шостим роком життя, дорослі не забували, що перед ними дитина, дівчинка. Не забували, що потрібно «вкладати в неї серце», а  не робити все можливе для розвитку її Его. Щоб не робили з неї «слухняну дівчинку», спрямовану на досягнення.

Коли такі «слухняні дівчатка», вибачте, «сильні» жінки, приходять на консультацію до психолога чи психотерапевта, готовими щиро відкривати своє серце, я схиляю перед ними голову. Цей важливий для них крок означає, що їх внутрішній конфлікт досягнув точки неповернення, це означає, що тіло і душа перемогли «комсомольське» Его. Це означає, що вона вже не хоче бути «слухняною дівчинкою», ціною відмови від своїх бажань.

І нехай ця «слухняна дівчинка» буде відчувати себе некомфортно, розкриваючи перед вами своє зранене серце і ще довго не буде визнавати свою ненависть до матері, страх перед батьком, образу на чоловіка, або біль від втрати любові, перший крок уже зроблено. Вона стає Жінкою, адже починає більше відчувати, розрізняти свої почуття, бажання, чути своє тіло.

І коли, з часом, у неї зникне напруження у шиї та біль в голові, перестане нити поперек, коли вона забуде де знаходиться печінка і що таке болісні менструальні дні та відчує, нерешті, «гармонію в собі» у ліжку з коханим – вона знову стане собою. Нарешті її розум, почуття і відчуття в тілі стануть одним цілим. Одним цілим джерелом радості та любові, м’якості та ніжності.

Така жінка – справді цвіт нашого суспільства. Вона не змінилася,  вона та ж сама – на високих підборах в діловому вбранні але очі її сяють, голос лине, а хода заворожує. Вона розуміє, що НЕ повинна «бути кращою», «бути успішнішою», все контролювати, за усіх відповідати, вона хоче Бути Собою. Вона довіряє і вірить собі та своїм відчуттям. Вона цілісна. Вона більше не розірвана на шмаття обов’язками, заборонами, обмеженнями, комплексами та іншими «не можна!».

Їй усе можна – вона Жінка!

Це станеться обов’язково!

Бажаю любові!

 © Майя Лукова, maya.kiev.ua