ПОЗИТУМ-ПІДХІД У ФОРМУВАННІ ВАРТОСТІ ПОСЛУГИ ПСИХОТЕРАПЕВТА

У 2020 році я отримала нагоду зробити виклад на міжнародній онлайн-конференції з позитивної психотерапії (ППТ). Нижче ви знайдете тези цього виступу. Якщо ж ви бажаєте мати відеозапис (російською мовою – це була робоча мова конференції), то ви можете придбати його в Українському інституті позитивної психотерапії (http://positum.org.ua/).

Отримавши запрошення, я запитала організаторів, яка тема буде цікавою для учасників конференції. І отримала відповідь: «Це повинно бути цікаво нашим студентам базового- і майстер-курсів».

Зрештою, після творчих вагань, я обрала тему, яка й мені особисто була цікавою – «Позитум-підхід у формуванні вартості послуги психотерапевта». Звичайно я повністю усвідомлювала, що тему обрала і цікаву, і складну водночас. І розуміючи ступінь інтимності і неоднозначність цієї теми, все ж взяла на себе сміливість провести невелике опитування серед колег. Ще більша сміливість була мені необхідна, щоб поділитися своєю інтерпретацією результатів на загал.

Очевидно, що це опитування не може бути репрезентативним і характеризувати всю генеральну сукупність колег і їх думок. Але певні тенденції простежуються і підтверджують деякі мої (можливо й ваші) гіпотези.

За мету я поставила відстежити реальні статті ресурсних витрат колег і їх кореляціюяцію з вартістю послуги. Питання, які ставилися в опитувальнику, відповідно більшою мірою були зі сфери «Знати», але відповісти на них можна було в різних площинах.
Опитано 91 фахівець з різних психотерапевтичних методів (справедливості заради треба сказати, що 45% опитаних були з ППТ).

Загалом респонденти:
41% – психотерапевти
42% – психотерапевтичні консультанти
17% – психологи

Майже 55% опитаних колег мають приватну практику і повністю беруть за неї відповідальність. Так найбільший показник (майже 55%) – приватна практика, не оформлена юридично. Дивіться схему, нижче.

Майже 32% – поділили цю відповідальність з державою і оформили практику офіційно (більше – психотерапевти, менше – психотерапевтичні консультанти і психологи). Ось і перша стаття витрат – податки.

Близько 30% (24,% – психотерапевти, 23% – психотерапевтичні консультанти , 31% – психологи) поєднують приватну практику з діяльністю в інших структурах або навпаки, іншу діяльність з приватною практикою).

*Найбільша шкала в діаграмі (54,9%) – «Приватна практика, юридично неоформлена».

Дуже різнилися відповіді за такими показниками, як:
-кількість років практики (від 2 до 20), також кількість годин практики,
-годин особистої терапії (від 10 до 2500 годин).

 

У той же час, майже всі психотерапевти написали, що досі навчаються (ці відповідь спостерігалася незалежно від досвіду психотерапевта). Водночас консультанти і психологи значно рідше відзначали цю активність. Очевидно вони ще не відчули цю сторону професії))). Втім, обраховуючи роки навчання, не кожен учасник опитування врахував роки базової освіти. Адже освіта психотерапевта це післядипломна освіта.

97% опитаних беруть супервізію (голоси розділилися приблизно порівну між регулярно та іноді).

 Отже, маємо ще три дуже великих статті витрат (особиста терапія, навчання, супервізія).

 

Переважна більшість з опитаних колег, практикують у великих містах. При чому, приблизно рівну кількість в містах від 50000 до 500000 і більше 500000 населення. Мій особистий досвід також показав, що великої різниці в залученні клієнтів немає в містах з такою кількістю населення. Хіба що канали залучення інші. Різниця відчувається лише в значно менших населених пунктах (мені довелося рік жити в такому і тому змушена була працювати виключно онлайн). 

Зокрема:
– психотерапевти (з них 86% – мають практику в великих містах, решта-8% – онлайн і 5% в містах менше 50000 населення)
– психотерапевтичні консультанти (з них 60% – мають практику в великих містах, решта – 20% – онлайн, 11- у містах менше 50 000 населення і 9% – в сільській місцевості)
– психологи (з них 81% – мають практику в великих містах, решта -6% – в містах менше 50 000 населення і 13% – в сільській місцевості)
Цікаво як це у колег із інших країн?

Разом з тим, прошу звернути увагу, що в результаті опитування, я не відстежила кореляції місця проживання з вибором способу діяльності, ціною послуги та задоволеністю фахівця попитом на послугу. Так, зустрічалися різні відповіді, наприклад – практика онлайн у великому місті і попит недостатній, ціна послуги зазначена нижче середньої по опитуванню. І водночас були відповіді – практика в невеликому місті офлайн, попит достатній, ціна середня по опитуванню.

Також, я не помітила кореляції з напрямами психотерапії. Однак, погляд на попит все ж трохи корелюється зі спеціальністю. Незважаючи на те, що близько 60% опитаних розглядають попит на свою послугу в межах достатнього, лише психотерапевти (19%) відзначили високий попит. У двох інших групах така відповідь зовсім не спостерігається.

Більшість опитаних колег (75%) працюють з клієнтами зі свого населеного пункту. 39% – з інших міст України. І 25% опитаних вийшли на міжнародний ринок послуг.

Майже 40% відсотків, для цього беруть кабінет в оренду погодинно. Майже 30% – орендують свій кабінет. І – 15% – мають власний кабінет. Винятком є ті, хто працює виключно онлайн – 13%. І ті, кому зручно працювати в іншому просторі (власні будинки і т.д ).

Тобто 85% опитаних мають ще одну статтю витрат – кабінет. І ми з вами знаємо, як важливо те, яким він буде. А якщо хтось ще не знає, рекомендую для натхнення почитати оповідання А.П. Чехова “Общее образование” (Последние выводы зубоврачебной науки) (1885). Років 5 тому, дочка поділилася зі мною враженнями від його прочитання. Перечитала. До цих пір пам’ятаю)).

Що ж важливо при формуванні ціни на послугу?
Ну по-перше, важливо розуміти чим ми займаємося. Якщо психотерапевтична (психологічна) практика знаходиться в сфері бізнесу, вона відповідно повинна приносити прибуток. А якщо не приносить – то це, очевидно, хобі або благодійна діяльність.

Важливо дати відповідь на запитання. Чи можете ви дозволити собі таке дороге хобі? Якщо так – я щиро за вас рада. Якщо ні – то доведеться зважати на дебет і кредит. Також варто зважити на кількість клієнтських годин, складність роботи у вашій спеціальності тощо. Опитування виявило такі кількісні показники.

 

Якщо ваша робота – благодійна діяльність, то тут, відповідно, запитання інше. Як довго вам вистачить внутрішнього ресурсу на ефективну професійну діяльність у благодійному форматі?

Очевидно, що на ціноутворення в сфері психотерапевтичних послуг впливають усі класичні об’єктивні ціноутворюючі фактори (зі сфери «Знати):
1) витрати;
2) цінність товару (послуги);
3) попит і його еластичність;
4) конкуренція;
5) державне регулювання.

І їх також потрібно враховувати. Втім, ми повинні взяти до уваги не менш важливу сторону – «Любити». Тобто те, що ціна відображає баланс суб’єктивних оцінок продавцем і покупцем граничної корисності товару. І лише виходячи з цього балансу ми можемо сформувати вартість, яка не викликатиме у нас внутрішнього конфлікту і отже – емоційного вигоряння чи професійної деформації.

Так само, погодьтеся, важлива цільова аудиторія. Важливо врахувати чи будуть це представники середнього класу, які мають бажання та ресурси для розвитку і самопізнання (час, кошти, бажання до змін, усвідомленість і ін.). Або це будуть глибоко травмовані люди, яким потрібна підтримуюча терапія, директивні інтервенції тощо. Або це будуть заможні люди, для яких важливо бути в терапії, бо так зараз модно. Варіантів мотивації на психотерапію, погодьтеся, багато. І дуже важливо визначитися з ким саме ви обдаровані працювати.

Також важливо розуміти і приймати фахівцеві, спершу самому, що психотерапія швидко і дешево – це не в цьому житті. Так можливо спрацьовує інша практика, наприклад парапсихологічна.

За результатами опитування, гранична вартість відзначена – 2500 грн. Відповідно, середня вартість послуги визначилася у діапазоні від 400 гривень (еквівалент 12 євро) у психологів до 780 грн. ( 23 євро) у психотерапевтів. Нагадую, що це лише опитування колег, які перебувають у моєму інформаційному просторі і які люб’язно погодилися його пройти і таких виявилося 91 особа.

Окремо хочу звернути вашу увагу на те, що 37% опитаних колег вважають, що ціна на їхні послуги дещо занижена. Чи варто коментувати, колеги?

Так само мені здалася цікавою кореляція цієї відповіді зі спеціальністю. Серед психологів було лише 2 варіанти відповіді – «об’єктивна» і «дещо занижена». Тоді, як у відповідях психотерапевтів і консультантів додалися пункти: «дещо завищена» і «дуже занижена» (тільки у консультантів). Я впевнена, що кожен з вас зробить свої висновки.

Колеги не дадуть мені злукавити, що дуже складно працювати в новій професії. Складно вести цей особливий «бізнес», коли немає національної нормативно- правової бази. Коли професія психотерапевта не адміністрована на державному рівні.

Складно навіть розібратися в професійних дефініціях в час, коли світова психотерапевтична наука у постійному розвитку. Так, обробляючи результати опитування, я помітила деяку невідповідність в термінології. Наприклад, респондент позначив себе як психолог або психіатр, але в рядку методи вказав свій психотерапевтичний метод. Хоча була можливість обрати всі свої професії.

Окрім того, не всі з вказаних респондентами методів психотерапії, відносяться до методів які науково визнанині як валідні з боку ЄАП та в декількох європейських країнах відповідними фаховими організаціями.Та, відповідно, витримують міжнародні та європейські стандарти навчання і практики.

Відповіді респондентів на запитання «На які критерії Ви опираєтеся при формуванні вартості Вашої послуги?» умовно можна розділити на дві групи: Знати і Любити.

Для тих, хто працює не в позитивній психотерапії, відчуваю необхідність коротко пояснити, що це дві складові структури особистості в ППТ. Тобто ті, хто спирається на емоційну складову – більше використовує свою базову здатність до Любові. А той хто на раціональну – на базову здатність до Пізнання. Є ще маятникопоібний тип, який амбівалентно борсається між Любити і Знати. І звичайно є збалансований тип, але це – в Раю))).

Отже:
– 14% опитаних при формуванні вартості послуги опираються на своє “Любити”; (почуття, відчуття, бажання подбати про себе, про клієнта та інше).
– 18% відповідей були в балансі «Знати» і «Любити» (приємно було бачити більшість фахівців з ППТ).
– 68% опитаних вказали, що вони враховують стаж, освіту, ціни по місту, витрати на знання, оренду, податки, запит і т.д. (тобто опираються на Знання).

Тут у мене виникло окреме запитання, яке я, на жаль, не внесла в опитувальник: «Як ви відстежуєте ціни по місту – де вони написані, чи у відкритому вони доступі, чи це в більшій мірі ваша фантазія?».

У той же час на запитання «Чи маєте Ви систему знижок? Якщо так, то чому?» відповіли:
– 66% – регулярно даю знижки – «Знати» + «Любити» (вторинні + первинні)
– 12% – категорично ні – «Знати» (вторинні)
– 11% – іноді – «Знати» + «Любити» (вторинні + первинні)
– 2% – іноді навіть безкоштовно – «Любити» (первинні)
Зверніть увагу на діаграми нижче.

Тобто, тотальна більшість колег дає знижки на свої послуги і думаю ви здогадалися, що пояснення на питання «Чому?» були дуже зі сфери “Любити”)). Водночас критерії ціноутворення, памятаєте, були тотально зі “Знати” (вторинні)? Таким чином можуть виникати внутрішні конфлікти фахівця, залежно від його характерологічних особливостей.

Думаю складно не погодитися, що особистостей орієнтованих лише на  Пізнання не так багато в нашій професії, особливо в терапевтичному блоці. Адже головне у психотерапевтичній роботі – побудова стосунків з клієнтом (пацієнтом). Чи не так?
Мені пригадується вислів, що завдання психотерапії «підлікувати, підучити і підростити клієнта».

Щоб звірити свою чесність щодо знижок, можна запитати себе – «Чому я даю цю знижку? Що я хочу отримати в результаті? І чи відповідаю я на них чесно?». І ще одне – «Як часто я ставлю собі такі питання?».

Отже, якщо ви маєте певні проблеми з формуванням вартості вашої фахової послуги, я вірю, що ви знаєте в чому ваш внутрішній конфлікт. А якщо ні, то тепер, сподіваюся захочете дізнатися.

До прикладу візьмемо карту конфлікту і ресурсу ППТ. На конференції ми працювали з нею поступово, то ж опис, наведений нижче, може бути цікавим і корисним не кожному. Повна версія є у відеозаписі. 

 Якщо розглядати коротко класичний варіант стосунків з грошима, крізь призму базових  емоційних установок, чотирьох моделей для наслідування або чотирьох напрямків розвитку здібності «Любити»,  варто врахувати сферу «Я» (За що мене можна любити? Чи достатньо я хороший? За що мене цінують?). Очевидно, що реалізація базової потреби в сфері «Я» (БК) викликає певну поведінку і створює АК, можливо в сфері Контакти, а переробляється в сфері Діяльність.

Пам’ятаєте, що при переробці конфлікту, кожна особистість здійснює “втечу” в певну сферу життя? У цьому прикладі особистість “втікає” у діяльність. Звичайно, залежно від переробки конфлікту (КК), як способу реагування на стрес.

На жаль, формат цих тез не дозволить нам розібрати ту безліч можливих варіантів, яку може знайти кожен з нас. На конференції я брала приклади з практики, а кожен учасник мав можливість опрацювати свій варіант. Ви ж можете взяти будь-яку сферу з чотирьох вимірів стосунків і відстежити свої базові емоційні установки щодо грошей та концепції, які народилися з них.

Хочу вірити, що мені вдалося донести основні думки.

1) Формування ціни в приватній практиці це процес. Залежить він від багатьох аспектів: як від об’єктивних, так і від суб’єктивних (індивідуально-біологічних, психосоціальних і духовних). І вивчати їх потрібно однаково ретельно і постійно. Оскільки вони мають властивість змінюватися з досвідом. 

Можна перевірити себе запитаннями – «Скільки я вкладаю в цю діяльність? Як змінилися мої здібності за роки практики? Чим ставлення клієнта до оплати моїх послуг, схоже на моє ставлення до оплати будь-яких інших послуг мною? Як було в мене з цим раніше, а як тепер?» тощо.

2) Стосунки з грошима, це – Стосунки. І, як і будь-які інші, вони залежать від балансу любові і пізнання. Тобто від балансу наших емоційних складових, обумовлених здатністю приймати і ділитися любов’ю і наших поведінкових патернів, обумовлених умінням приймати знання і ділитися ними.

Для тих, хто знається на методиці диференційного аналізу в позитивній психотерапії можна запитати себе, наприклад: «Які пари актуальних здібностей викликають у мене внутрішні і міжособистісні конфлікти, пов’язані з оплатою моїх послуг?».

3) Також ми не можемо відсторониться від впливу середовища, Тіла і часу. Середовище не дозволяє нам бути ригідними в ньому. Ми маємо нагоду постійно змінюватися, щоб зберегти цілісність, яка завдяки впорядкованим емоціям, може забезпечити свободу вибору: клієнтів, місця і часу роботи, можливості навчатися цікавому, відпочивати і т.д. Та й сучасна епідемічна ситуація доводить необхідність розвивати вміння відчувати зміни середовища і вчасно до них адаптуватися.

Час (дух часу). Зараз не кожен може собі дозволити працювати безкоштовно. Якщо це було можливо в патерналістському радянському суспільстві з повним соціальним забезпеченням (нехай і мінімальним). Зараз це, погодьтеся – неможливо.

Тіло. Ми не можемо ігнорувати потреби свого тіла в сучасному світі. Адже потрібно прикладати більше зусиль, щоб бути здоровим (враховуючи екологію, ціни на екологічні продукти, на відпочинок і т.д). Психотерапевт, консультант, психолог має лише один головний інструмент, без якого всі інші не мають значення – свій внутрішній світ, свою (якщо хочете) душу, яка знаходиться в його тілі (як би банально це не звучало). А душа, погодьтеся – досить дорогий «расходник» (колеги, які вже відчули вигоряння не дадуть мені злукавити).

З точки зору психосоматики Н. Пезешкіана, на першому плані стоїть Тіло, його Я-сприйняття. Ваше тіло, колеги, а потім вже тіло вашого клієнта. Адже, ділитися можна лише тим, чим ти багатий. Чи не так?

Очевидно, вартість психологічної, психотерапевтичної послуги не може бути високою або низькою, вона завжди така, якою ми її бачимо. Залежно від того, на скільки ми вивчили і взяли до уваги всі її складові, описані вище (і не лише). У цьому контексті, важко переоцінити ще один інструмент розширення ідентичності в ППТ – модель п’яти вершин долі за В.Карікашем. Так, ми можемо відстежити на який ми вершині з цим конфліктом. І поставити собі, наприклад, запитання: «Як хто я чекаю оплату за свою роботу? Як дитя, як доросла особистість, як батько, мати, фахівець, частина суспільства, частина всесвіту… Як хто? Яка криза ще не пережита мною? Що мені заважає вийти у дорослу позицію в цьому питанні?».

Видається важливим в процесі визрівання вартості послуги (а це – роки), бути уважним до своєї фахової динаміки. Спершу – неусвідомлена некомпетентність, потім усвідомлена некомпетентність, потім усвідомлена компетентність і зрештою майстерність, як неусвідомлена компетентність.

Важливо брати в особисту терапію стресогенні складові АК (актуального конфлікту) вартості вашої послуги.
Відстежуючи, звичайно, реалізація якої вашої базової потреби не була задоволена (базовий конфлікт – БК).

Природно, все це можливо лише за умови, що чесність і ввічливість буде в балансі. За умови, що ви вмієте чесно говорити про гроші взагалі так, щоб це звучало як пісня, трактат, алгорим тощо, а не як шепіт наляканої дитини або, як претензії підлітка, що бунтує.

Також щоб розширити свій погляд на це таке непросте питання, може бути ефективною 5-ти крокова модель самодопомоги (1.Дистанціювання, 2.Інвентаризація, 3.Ситуативне підбадьорення, 4.Вербалізація, 5.Розширення цілей).

Колись, ще навчаючись на базовому курсі ППТ, щоб краще запам’ятати кроки, я склала такий віршик на 5 кроків, ділюся, раптом вам «зайде»:
1. Подивлюсь на проблему з боку
2. І на частини розкладу,
3. Корисні винесу уроки
4. І все детально розкажу,
5. А потім буде все прекрасно – життя нове, активне, класне.

Наша професія, колеги, відноситься до зцілюючих. І в ній, відповідно, на довго може затриматися лише особистість, яка готова до цього. До зцілення інших. Але чи можемо ми зцілювати інших, якщо не зцілилися самі? Чи можемо ми бути експертом у стосунках, якщо наші стосунки (в тому числі з грошима) залишають бажати кращого?

Не менш корисним інструментом для розгляду соціогенезу і соціодинаміки та, відповідно й психогенезу і психодинаміки, є концепція «Кола Пезешкіана». Чітка модель рівнів розширення ідентичності і самореалізації особистості та фахівця.

Опираючись на цю концепцію, можемо поставити сабі такі запитання:

– Чи можу я обговорювати питання грошей з собою, з сім’єю, з
колегами, на загал і так далі.
– Чи піду я до майстра (перукаря, майстра манікюру, зубного лікаря, масажиста та ін.), у якого дуже низькі ціни на послугу? 

– Чи буду я серйозно ставитися до керівника організації, країни, який не розуміється на управлінні коштами, ресурсами?

Ще відчуваю потребу нам усім (і собі) нагадати, що наша робота надзвичайно впливає на особисте життя – і психічна складова діяльності, і заробіток. Тому варто звернути увагу на всі свої ресурси. В тому числі на ті, яких за гроші не купиш, але без яких фахівець у сфері психічного здоров’я не може бути достатньо щасливим, а отже ефективним для роботи з депресивними, межовими станами, ПТСР тощо.

Усе, написане вище, можна об’єднати в 7 пунктів, які (маю надію) допоможуть  вибудувати добрі стосунки з вартістю та оплатою власних професійних послуг:

1. Баланс Любити-Знати. Дослідити і пропрацювати свої концепції щодо коштів, заробітку, достатку, які основані на певних базових емоційних установках. Тобто взяти їх в особисту і групову психотерапію.

2. Баланс Любов-Справедливість. Визначити, що для вас ваша приватна практика (бізнес, хобі, благодійна діяльність). І чесно собі в цьому зізнатися.

3. Баланс Брати-Давати. Обрахувати і тримати на контролі ваші видатки на освіту і практику (базова освіта, спеціальна освіта, спеціалізація, семінари, супервізії, книги, кабінет, сайт, реклама, податки тощо) і прибутки (чисті).

4. Баланс Ввічливість (стриманість) – Щирість (прямота). Взяти чесну, дорослу відповідальність перед собою за чесний дорослий підхід до виконання своїх професійних обов’язків.

5. Баланс Цілісність-Справедливість. Відстежити, які ваші базові (первинні) потреби не задовольняє вартість вашої послуги і ваш підхід до неї.

6. Баланс на «вершині». Відстежити на якій з п’яти вершин у стосунках з грошима ви знаходитеся? Як хто, з якої ідентичності ви очікуєте оплату за свою працю?

7. Баланс за сферами життя. Куди я «втікаю», щоб не бути чесним з собою щодо оплати своєї праці? Чим я компенсую низьку вартість, чим «добираю» від клієнта, суспільства тощо? Чому ставлю завищену вартість, чого боюся? 

І останнє, що хочу підкреслити. За роки приватної практики я зрозуміла, як важливо:

ПЕРШЕ – чесно поважати, цінувати, приймати не лише клієнта але і себе, справу, гроші, все з чим ти в контакті. Якщо людина – це шахта з дорогоцінними каменями, то ми з вами (психологи, психотерапевти) – теж люди і така ж «шахта»)). Якщо я поважатиму себе, то й повага до клієнта буде щирою. Чи не так?

ДРУГЕ – Не варто боятися конкуренції, адже, як люблять жартувати колеги: «Де два психотерапевта, там три методи». Мені це про те, що кожен клієнт шукає свого психотерапевта. Терапевта, який має не лише окрему особистість, а й свій «метод роботи», який підійде не кожному, а саме цьому клієнтові.

І ОСТАННЄ – не боятися говорити про оплату, брати чесну оплату за свою чесну роботу. У Мак Вільямс описаний випадок, де зазначено, що психотерапія це не наука і не ремесло, вона ближче до мистецтва. Погодьтеся, колеги, що мистецтву не можна навчитися швидко, це постійна, кропітка праця. Це постійне, ретельне відточування майстерності та пошук балансу і натхнення. А кожне мистецтво, як відомо, має свою цінність. Особливо – мистецтво будувати стосунки і зцілювати ними. Чи не так?

На завершення, згадаю метафору, яку часто використовує Володимир Карікаш: «Здійснив подвиг – не забудь побути героєм».

Дякую, що дочитали. Дякую  колегам, завдяки яким це опитування стало можливим. Дякую організаторам конференції, що надихнули на це дослідження і виклад.
Щиро ваша – Майя.

ПОЗИТУМ-ПІДХІД У ФОРМУВАННІ ВАРТОСТІ ПОСЛУГИ ПСИХОТЕРАПЕВТА

Залишити відповідь

Догори